Станом на червень 2025 року в Україні проживали 3,4 мільйона осіб з інвалідністю. Це на 600 тисяч більше, ніж до початку повномасштабної війни — 2,8 млн у 2022 році. Цифра зросла через поранених військових та цивільних. Можна припустити, що на кінець 2025 року осіб з інвалідністю в Україні стало ще більше.
Роботодавці в Україні зобов’язані виконувати норми щодо працевлаштування осіб з інвалідністю — квота становить 4% для підприємств з понад 25-ю працівниками. Але не завжди це роблять. Зокрема і через неможливість адаптації робочих місць (особливо на шкідливих виробництвах) до потреб людей з інвалідністю. Це призводить до штрафів, але не стимулює реальне працевлаштування. Ринок праці в Україні є менш інклюзивним порівняно з ЄС, де зайнятість осіб з інвалідністю перевищує 50%.
З 1 січня 2026 року ситуація може змінитися на краще завдяки Закону України №4219-IX “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення права осіб з інвалідністю на працю”, підписаному Президентом Володимиром Зеленським в лютому 2025 року.
Цей закон не просто вносить технічні правки, він серйозно змінює підхід до працевлаштування людей з інвалідністю. Замість старих штрафів за невиконання квот вводиться система стимулів і підтримки. Держава переходить від покарання роботодавців до створення реальних умов для інтеграції осіб з інвалідністю на ринку праці. Закон узгоджується з Конвенцією ООН про права осіб з інвалідністю, яку Україна ратифікувала ще у 2009 році, і є важливим кроком на шляху до європейських стандартів інклюзії. Міністерство соціальної політики називає документ “євроінтеграційним” і підкреслює, що він створює рівні можливості на ринку праці.
Зараз низький рівень зайнятості людей з інвалідністю в Україні зумовлений комплексом бар’єрів. Основні причини, за даними дослідження громадського об’єднання “Ліга сильних” у 2025 році:
- упередження та небажання роботодавців наймати таких працівників;
- низькі запропоновані зарплати;
- жорсткий графік роботи та брак можливостей для неповної чи віддаленої зайнятості;
- фізична недоступність робочих місць, транспорту та інфраструктури;
- психологічні бар’єри в самих осіб з інвалідністю (низька мотивація через дискримінацію);
- нестача інформації про вакансії та програми підтримки;
- вплив війни (погіршення здоров’я, нові перешкоди через бойові дії).
Нова система відповідальності роботодавця за невиконання квот на працевлаштування осіб з інвалідністю
З 1 січня 2026 року Закон №4219-IX кардинально змінює систему відповідальності роботодавців за невиконання квот на працевлаштування осіб з інвалідністю. Нагадаємо, за словами нардепа Данила Гетманцева, таких на кінець 2025 року – понад 15 тисяч підприємств. Замість старих адміністративно-господарських санкцій (штрафів) вводиться цільовий внесок на підтримку інклюзивного працевлаштування. Це ключова новація, яку влада називає переходом від каральної моделі до стимулюючої.
Раніше, до 2026 року, за невиконання квоти (4% для підприємств з понад 25 працівниками) стягували штрафи щорічно: повна середньорічна зарплата за кожне незаповнене місце.
Тепер не штраф, а “внесок”, який сплачується щокварталу роботодавцями з 8 і більше працівниками, які не виконали норматив (1 місце на 8-25 працівників). Розмір: 40% середньомісячної зарплати на підприємстві за квартал помножено на кількість місць, відведених для осіб з інвалідністю і не зайнятих ними. Формально цей платіж не є частиною податкової системи, проте має риси податку: обов’язковість, періодичність та контроль з боку держави.
Внесок надходитиме до Державного фонду соціального захисту осіб з інвалідністю. Використання коштів передбачене виключно на програми для осіб з інвалідністю: активну зайнятість, професійне навчання, компенсацію роботодавцям за адаптацію робочих місць (розумне пристосування), соціальні послуги (асистент, супровід на роботі), реабілітацію та інші заходи соціального захисту.
Головні зміни закону про права осіб з інвалідністю на працю
- Квоти на працевлаштування стали жорсткішими, але справедливішими. Раніше квота була 4% для підприємств з понад 25 працівниками, а малі бізнеси часто уникали відповідальності. Тепер правила стосуються всіх роботодавців з 8 і більше працівниками, включно з державними органами та місцевою владою.
- Якщо штат 8-25 осіб, роботодавець зобов’язаний виділити хоча б одне робоче місце для людини з інвалідністю.
- Якщо понад 25 осіб, 4% від середньої кількості працівників.
- До квоти зараховують тільки тих працівників з інвалідністю, хто отримує зарплату не нижче мінімальної за повний місяць (навіть якщо працює за скороченим робочим графіком через адаптацію).
- Якщо на підприємстві потрібно, наприклад, два робочі місця для людей з інвалідністю, то роботодавець може найняти лише одну людину з інвалідністю I групи (або II групи з важким порушенням зору чи психічними розладами). І ця одна людина повністю закриває обидва місця в квоті. Так держава заохочує брати на роботу саме людей з тяжкими формами інвалідності, бо для них знайти роботу найскладніше.
- Розумне пристосування. Роботодавець мусить адаптувати місце роботи: змінити графік, купити спеціальне обладнання, надати асистента чи перекладача жестової мови. Держава компенсує частину витрат з фонду — це дотація або відшкодування.
- Більше захисту від дискримінації. Заборонено відмовляти в роботі чи звільняти через інвалідність, якщо людина може виконувати обов’язки з адаптацією. Після встановлення інвалідності працівник має право повернутися на попереднє місце, а роботодавець зобов’язаний пристосувати умови.
- Нові можливості для підприємств. Підприємства, де понад 50% працівників — люди з інвалідністю (або 30% з I–II групою), отримають статус “трудової інтеграції” та пільги: податкові знижки, державну фінансову допомогу. Окремого “нового” закону про це ще немає, тому діють старі правила. Для звичайного підприємства головна вигода — це можливість платити за працівника з інвалідністю знижений соціальний внесок (ЄСВ 8,41% замість 22%) та отримати від держави компенсацію за облаштування його робочого місця. Повноцінні пільги на ПДВ та податок на прибуток (звільнення від сплати), як і раніше, мають лише спеціалізовані підприємства, що належать громадським організаціям осіб з інвалідністю.
- Професійне навчання осіб з інвалідністю. Кошти Державного фонду соціального захисту інвалідів підуть не тільки на програми працевлаштування, адаптацію робочих місць і соціальні послуги, але й на професійне навчання саме осіб з інвалідністю, тобто на їхню підготовку, перепідготовку чи підвищення кваліфікації, щоб вони могли здобути потрібні навички та легше знайти роботу.
Нові форми підтримки людей з інвалідністю: соціальний супровід та асистенти на робочому місці
Окрім прямих фінансових пільг, закон №4219-IX запроваджує принципово новий підхід — державне фінансування послуг допомоги. Тепер роботодавець не залишається сам на сам із питанням адаптації працівника зі складною формою інвалідності. Закон передбачає, що кошти цільового фонду можуть спрямовуватися на:
- соціальний супровід: оплата послуг спеціаліста, який допомагає працівнику з інвалідністю влитися в колектив, опанувати робочі процеси та адаптуватися до умов праці;
- персональний асистент: якщо людина за станом здоров’я потребує сторонньої допомоги в побутових чи технічних питаннях протягом робочого дня, держава бере на себе фінансування такого помічника;
- переклад жестовою мовою: для працівників із порушеннями слуху передбачена оплата послуг перекладача, що дозволяє повноцінно залучати їх до нарад, інструктажів та командної роботи.
Таким чином кошти з Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю повертаються в бізнес у вигляді оплачених послуг, які роблять робоче місце інклюзивним без додаткових витрат з кишені роботодавця.
Критика законопроєкту №5344-д: чи прислухалися до зауважень громадськості
Під час обговорення законопроєкту №5344-д (який зрештою став Законом України №4219-IX) він зазнав гострої критики з боку громадських організацій осіб з інвалідністю. Національна Асамблея людей з інвалідністю України (НАІУ) та інші активісти попереджали, що ранні версії документа можуть призвести до скорочення соціального захисту, зокрема скасування фінансування реабілітації та професійного навчання, втрати пільг для підприємств з великою кількістю працівників з інвалідністю, припинення державної підтримки видань шрифтом Брайля, а також зробити соціальні послуги суто декларативними без реальних механізмів фінансування.
Критики також вказували на можливу невідповідність Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю, адже законопроєкт нібито фокусувався лише на працевлаштуванні, ігноруючи загалом проблему соціального захисту.
У фінальній редакції закону, ухваленій Верховною Радою та підписаній президентом у лютому 2025 року, більшість цих зауважень враховані, що свідчить — до голосу громадськості таки прислухалися.
Наприклад, фінансування реабілітації не тільки збережено, але й посилено: кошти державного фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (статті 10 та 11) спрямовуються на реабілітаційні заходи; індивідуальні програми реабілітації стали обов’язковими до виконання роботодавцями (стаття 5), а державна установа продовжує фінансувати допоміжні засоби реабілітації (стаття 11-1).
Професійне навчання осіб з інвалідністю тепер прямо передбачено за рахунок коштів фонду: стаття 18-1 чітко зазначає, що підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації незайнятих осіб з інвалідністю фінансуватиметься з цього джерела, а роботодавці можуть отримувати дотації за навчання своїх працівників-інвалідів.
Пільги для підприємств також не зникли: для традиційних підприємств громадських об’єднань осіб з інвалідністю вони зберігаються, а для нових форм (“підприємства трудової інтеграції” та “захищеного працевлаштування” — статті 19-1 та 19-2) введено право на податкові пільги та фінансову допомогу, хоча повна активація податкових аспектів залежить від окремого закону про зміни до Податкового кодексу.
Державна підтримка видань шрифтом Брайля та аудіокниг залишилася без змін: стаття 21 прямо зобов’язує державу забезпечувати їх виробництво для освітніх та культурних потреб осіб з інвалідністю.
Соціальні послуги перестали бути декларативними: закон вводить конкретні послуги, як персональний асистент, супровід при працевлаштуванні та на робочому місці (стаття 17), з державними стандартами, порядком надання та фінансуванням з фонду (статті 11 та 11-1).
Щодо відповідності Конвенції ООН, закон навпаки позиціонується як її імплементація: вводяться ключові терміни Конвенції (“розумне пристосування”, “універсальний дизайн”), забороняється дискримінація за ознакою інвалідності, а акцент на інклюзивному працевлаштуванні відповідає статті 27 Конвенції.
Отже, хоча ранні версії законопроєкту справді викликали обґрунтовані побоювання, фінальний текст став значно м’якшим та інклюзивнішим завдяки доопрацюванню з урахуванням пропозицій громадськості. Це дозволяє говорити про компроміс, який зберігає соціальний захист і водночас стимулює реальну інтеграцію осіб з інвалідністю на ринку праці.
Реакція бізнесу: стримана оцінка з акцентом на підготовку
Бізнес-спільнота реагує на Закон №4219-IX стриманіше, ніж громадські організації чи влада, фокусуючись на практичних викликах. Багато аналітиків називають цільовий внесок “новим податком” для роботодавців, адже він має ознаки обов’язковості, регулярності та державного контролю, хоча формально не належить до системи оподаткування. Водночас експерти визнають переваги: внесок менший за старі штрафи, сплачується поквартально (а не щорічно), а під час воєнного стану зменшено вдвічі; кошти йдуть безпосередньо на підтримку осіб з інвалідністю.
Додаткове навантаження бачать в обов’язковому розумному пристосуванні робочих місць (модифікація обладнання, гнучкий графік, асистенти тощо), яке часто фінансується за рахунок роботодавця (не менше 10% витрат), з можливими затримками в державній компенсації. Міжнародна юридична компанія Baker McKenzie рекомендує роботодавцям враховувати вказані зміни під час планування господарської діяльності.
Загалом реакція змішана: є побоювання щодо фінансового тягаря, але й визнання, що нова модель стимулююча та краща за каральну. Деякі бізнес-асоціації, як Спілка українських підприємців (СУП) підтримують закон як крок до спрощення працевлаштування та європейської інтеграції.
Чому закон про права на працевлаштування осіб з інвалідністю важливий для євроінтеграції
Закон прямо впроваджує статті 27 Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю, що стосуються праці та зайнятості. Це один з вимог ЄС для України: будівництво інклюзивного суспільства без дискримінації. Подібні квоти та стимули давно працюють в Європі, де рівень зайнятості осіб з інвалідністю вдвічі вищий. Реалізація закону наблизить Україну до європейських стандартів соціального захисту та ринку праці.
Звісно, успіх залежить від підзаконних актів Кабміну та реального фінансування. Але вже зараз це сигнал: держава серйозно взялася за інклюзію. Для мільйонів українців з інвалідністю це шанс на гідну роботу, незалежність і повноцінне життя в суспільстві.
