Ухвалення у першому читанні урядового законопроєкту № 8371, який в ЗМІ та соцмережах назвали законом “про заборону УПЦ МП” був довгоочікуваною подією. Точніше, довгоочікуваною була хоч якась “заборона Московського патріархату”. Тому навіть таке голосування сприйняте українським суспільством з ентузіазмом, як перший крок до розв’язання проблеми, а російськими пропагандистами – і з голосінням.
“Політарена” розбирається, що насправді пропонує Уряд, які “слабкі місця” має законодавча ініціатива, а також коли і у якому вигляді документ може бути ухвалений остаточно. Також ми запитали про це авторку одного з альтернативних проектів, позафракційну народну депутатку Оксану Савчук (партія ВО “Свобода”).
Що пропонує урядовий закон “про заборону УПЦ МП”
Перше, що треба знати про проєкт № 8371 “Про внесення змін до деяких законів України щодо діяльності в Україні релігійних організацій” — в ньому жодного разу не згадується “Українська православна церква Московського патріархату”, як її називають у суспільстві і медіа, “Українська православна церква”, як наполягають її ієрархи. Також у проєкті закону немає назви будь-якої іншої церкви.
В законі йдеться про “релігійні організації, які афілійовані із центрами впливу релігійної організації (об’єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка здійснює збройну агресію проти України”. І тут треба розуміти, що УПЦ МП складається з тисяч таких організацій, адже кожна громада конфесії є окремою юридичною особою.
Друге, що варто врахувати, – припинити діяльність такої організації можна буде лише у судовому порядку “за позовом центрального органу влади у сфері релігії або прокурора”. Але перед цим потрібна “релігієзнавча експертиза діяльності релігійних організацій щодо виявлення підлеглості у канонічних та організаційних питаннях із центрами впливу…”. За її результатам має бути виданий припис на усунення порушень протягом місяця. І тільки після цього може бути звернення до суду.
Це складне нагромадження слів означає наступне:
- В законі не йдеться про всю УПЦ МП як організацію чи конфесію. Там йдеться про окремі релігійні громади — храми, приходи тощо – які в Московському патріархаті є окремими юридичними особами, і їх понад 10 000 в Україні.
- Просто так заборонити діяльність громади не вийде. Спочатку її діяльність проаналізують, доведуть “афілійованість”, а потім ще й дадуть шанс виправитися. Або удати, що виправилися. Скільки часу знадобиться на рішення щодо всіх приходів — питання риторичне. Якогось інструменту зробити все “гуртом” в законі поки не передбачено.
Які зауваження є до закону
Дискусійні моменти у проекті є. Наприклад, в ньому не згадується конкретно Росія. Певним чином це робить закон універсальним, адже його дія поширюватиметься на всіх випадки агресії. Водночас виникає питання щодо формулювання “збройна агресія”: а якщо гаряча фаза закінчиться, то робити з промосковськими церквами в Україні вже нічого не треба?
У висновку Головного науково-експертного управління ВР згадується й інше — зокрема правова визначеність термінів. Наприклад, що таке “релігійна організація, афілійована з центрами впливу”, “центр впливу”, “підлеглість у канонічних питаннях”. Не зрозуміло, що розуміється і під “іншими порушеннями”, за які також можуть бути санкції. Крім того, фахівці управління вказують на розбіжність визначень щодо агресії у проекті та наявних законах (“збройна” та “воєнна” відповідно), а також невідповідність текстів у порівняльній таблиці та самому законопроекті.
Загалом питань виникає чимало. Лишається сподіватися, що всі зауваження будуть враховані у другому читані. А от коли воно буде, і що перед ним треба зробити, “Політарена” розбиралася разом з авторкою одного з альтернативних проектів, позафракційною народною депутаткою Оксаною Савчук (партія ВО “Свобода”).
Чому за закон взялися тільки зараз
Законопроект № 8371 “пролежав у шухляді” з 19 січня 2023-го — як лежали й альтернативні законодавчі ініціативи, зокрема і самої Савчук, жорсткіші за урядовий. Причина — “не було голосів”. В жовтні голоси раптом “знайшлися”.
“Найперше, якби не активне суспільство, якби не різні петиції, збори підписів, то, на жаль, нічого б не було навіть у першому читанні. Тому, на моє переконання, це вже рішення, яке назріло на вимогу суспільства. Друге – далі залежить від бажання зробити все, щоб цей законопроект не був “в довгу” і мав ті норми, які дадуть інструменти навести лад із ворожою церквою швидше”,— каже Савчук.
Вона пояснює, що перше читання вже само по собі є ознакою “довгого шляху”, попри сильний запит суспільства і високу проблемність “церковного питання” для країни.
“Всі з адекватних людей, хто хотів перейти звідти, це зробили. Лишилися ті, хто не вбачає в РПЦ нічого такого (поганого, – ред.), або ті, хто роками звик туди ходити. Їх там вже загіпнотизували певними діями, і вони далі це роблять”, — вважає Савчук.
Які настрої серед депутатів, і коли чекати другого читання
Попри зрозумілі бажання розібратися з усім швидше, оптимістичний прогноз щодо ухвалення закону — це початок зими. В якому вигляді він буде проголосований, наразі невідомо.
“Ми не знаємо, чи законопроект має команду швидко вийти в зал до другого читання, чи довше. Восени правки будуть тільки подаватися, у нас ще є два добрих тижні. Потім комітет їх розглядає, подає у план. Ми б, звичайно, хотіли, щоб це у грудні проголосували, це було б ідеально”, — каже Савчук.
Серед депутатів та представників, звісно ж, є ті, хто має бажання не затягувати процес і пропрацювати питання по максимуму. Але є й інша частина, яка не розуміє – або “не розуміє” — небезпеки і відмовляється знайомим “ми не можемо робити щось з церквою”.
“Вони, може, не до кінця розуміють, що це не класична церква, — припускає Савчук. — Ми говоримо про людей, які є у канонічному підпорядкуванні ворога, агресора, і ситуацію треба сприймати виключно з цієї точки зору. У нас роками насаджувалася ця російська церква, нею просякнуте все, в тому числі голови великої кількості можновладців і навіть депутатів. І перемкнути цю кнопочку, на жаль, не всім вдалося, декому – навіть після 2022-го. І тут вже нічого не зробиш”.
Що треба зробити до другого читання
В якому вигляді проект дійде до наступного голосування, говорити поки зарано. Зрозуміло, що всі зацікавлені сторони намагатимуться просунути щось своє.
“Цей єдиний законопроект в комплексі питання не вирішить. Є супутні законопроекти, які спрощують процедуру переходів (в ПЦУ чи іншу конфесію, – ред.), бо зараз це надзвичайно складна процедура. Також треба дати більше повноважень СБУ, щоб вони могли користуватися правилом: якщо очільник парафії засуджений, то парафія має всі ознаки ворожої, і з нею можна вчиняти певні дії щодо її закриття”, – каже народна депутатка.
Савчук переконана, що голосування урядового варіанту в пакеті з альтернативними було б непоганим рішенням навіть “в довгу” — був би створений хоч якийсь інструментарій для вирішення проблеми московської церкви у законодавчий спосіб. А діяти треба швидко й жорстко. Бо якщо релігійний вплив Москви не обрізати зараз, під час війни, то він, як ракова пухлина, продовжить роз’їдати українське суспільство і потім.
“Наша позиція має бути як у воюючої країни. Сподіваюся, що представники влади це розуміють, знайдуть потрібні слова, і разом ми зможемо зробити цей законопроект кращим. Позиція голови комітету – добра, він за те, щоб її заборонити. Є колеги і в “Слузі народу”, які це розуміють і підтримують. Це додає надії. І вона буде жити, поки ми не побачимо варіант, який зайде на друге читання”, — каже Савчук.
А поки Верховна Рада показує “жовту картку” УПЦ МП, її священики продовжують з’являтися у скандальних новинах. Один допомагає вивезти скіфське золото з України. Інший начебто з благословення митрополита втікає до окупованого Криму.Третій повторює старий російський наратив про “Москва — третій Рим” на новий лад.