Діалог з американським політикумом веде не тільки офіційна українська делегація, яку очолює Рустем Умєров, а й окремі народні депутати. Нардеп Олег Дунда (фракція “Слуга народу”) повернувся із Сполучених Штатів, де виступив з доповіддю у Конгресі та провів низку зустрічей з американськими політиками та військовими. Одне з завдань цього відрядження, за словами Дунди, дати нашим партнерам ширше розуміння щодо мети війни РФ і подальшого розвитку подій.
В ексклюзивному інтерв’ю “Політарені” він розповів, як американські політики і експерти ставляться до “мирного плану”, пояснив чому Путіну потрібна не тільки Україна, а вся Європа, що заважало українцям вести ефективний діалог з американцями, та чи буде Білий дім застосовувати агресивні методи до Москви у разі відмови Путіна від укладання миру.
— Пане Олеже, з ким ви мали зустрічі, якщо про це можна говорити? Наскільки ці люди наближені до адміністрації президента США?
— Це були різні люди: політики, експертні кола, дипломати, військові. В мене також була доповідь у Конгресі стосовно майбутнього на полі бою.
— І що ви американцям сказали?
— Сказав, що загалом ми знаходимся у тій ситуації, коли їхня армія сьогодні фактично не відповідає викликам сучасності і, тим більше, вона і завтра не буде відповідати. Вони стоять перед великим викликом: докорінно змінити свою армію. Мова йде не про створення двох-трьох підрозділів з керування дронами, що вони планують зробити, мова йде про створення безпілотних технологій в принципі, будь де, на землі, в повітрі, на морі. Це може бути безпілотний корабель, чи безпілотний літак. Врешті-решт, ми маємо прийти до того, щоб для людини не було місця на полі бою. І це потребує докорінної зміни і тактики, і стратегії, і воєнної доктрини, усього, вже не говорячи про їхню технологічну базу. І от усі ці їхні F-35, F-47 — це вже технології минулого, і додаткова закупівля цих технологій є марно витраченими коштами.
Але кардинальні зміни в армії потрібні не тільки США, ми, до речі, теж не є виключенням. Це може бути виконано, але лише за умови кооперації Україна-Європа-Сполучені Штати. І без кооперації з Україною це виконати неможливо.
— І як у Конгресі поставились до цих ваших тез?
— Там був не тільки виступ, були і приватні розмови, більше того, Atlantic Council (неурядова організація США, котра переважно досліджує міжнародні відносини атлантичної спільноти та проблеми міжнародної безпеки, — ред.) хоче опублікувати цю доповідь, і окремі експертні кола занотували її собі. А позиція у них наступна: “Так, ми частково з вами погоджуємось, що потребуємо великих змін, але ми не знаємо, чи настільки докорінних, як ви говорите, нам потрібно про це подумати”. Тобто, в них є розуміння, що змінювати щось потрібно, але у них не викристалізувалось розуміння, які саме зміни їм потрібні.
— А який настрій от в цьому американському середовищі, з яким ви спілкувалися, стосовно “мирного плану” Трампа по закінченню війни?
— Вони в нього не вірять, кажуть, що знають, що таке Москва, і що вона грається з адміністрацією Трампа і не погодиться на будь-яке перемир’я.
— Тобто, вам їх переконувати не довелося?
— Розумієте, там проблема не у тому, що їх треба переконувати щодо Москви. У них проблема інша, і вона стосується практично 90% політичного кола у Вашингтоні, — вони не розуміють мету війни для Путіна. У них в більшості фігурує думка, що метою Путіна, є загарбання України. Я їм намагався пояснювати, що вони недооцінюють Москву. Для Москви територіальне питання не є надважливим. Було б дивно думати, що Путін 25 років не міг спати і думав, коли ж він встановить прапор “російської імперії” у Покровську.
Для Москви головна мета війни — перегляд сфер впливу в Європі. Це у якійсь мірі повернення Варшавського пакту (військовий блок соціалістичних країн, створений для протидії НАТО, – ред.). Вони питали, хіба Польща або Угорщина можуть знову створити Варшавський пакт? Я пояснив, що може бути, як у 1980-х роках, у кінці “холодної війни”: укладання угод про контроль за озброєнням у Європі, тобто фактично нова система безпеки у Європі, за якою Москва матиме право контролю за збройними силами в Центральній і Східній Європі, що фактично перерозподілить сили в Європі.
І наприкінці візиту я почув дуже цікаве питання. Це була вже остання зустріч на якій зібралися експерти, зосереджені на геополітиці. Так от, вони спитали: “Пане Олеже, а чому за чотири роки війни жоден українець не приїздив і не розмовляв з нами стосовно практичної вигоди України для Сполучених Штатів? Ви — перший”.
— У такому разі спитаю, чи є в нас можливість спілкуватися з американцями щодо просування своїх інтересів, які були б вигідні і їм?
— Безумовно є, і вони цього спілкування хочуть. В Америці потрібно розрізняти політичні кола. Одні керуються державницькими інтересами, а інші керуються умовами бізнесу. Комерційним колам це (державницькі інтереси, – ред.) взагалі не цікаво. У них бажання укласти якусь угоду сьогодні і зараз. Що буде далі, то буде далі. А “республіканські рейганістські кола” або люди, які занурені у міжнародну дипломатію, дуже цим опікуються.
Розумієте, всі українці, які у Штати приїздили, розмовляли з американцями тезами трагедії, сліз, цінностей. Всі ці демократичні цінності були такою собі релігією, яка продавалась назовні. А американці — практичні, їх цими цінностями не пройняти. Тобто посилання на демократичні цінності публічно виглядає добре, але коли закриваються двері і починається приватна розмова, то американцям це не цікаво. Вони дивляться, а в чому їхній інтерес? Але з цієї точки зору розмови ніколи не було. Ми, як новохрещені, намагалися цю релігію використовувати у розмовах з американцями не розуміючи, що “Кесарю кесарево, а столяру столярево”.
— Чи готові США на більш рішучі дії у разі, якщо Путін відмовиться від “мирного плану” Трампа? Тим більше, що, як ви сказали, американці у цей план не вірять?
— Рішення зараз ухвалює комерційне коло, і, я думаю, що шанс того, що вони застосують агресивні методи, знижується до нуля. Але з весни ситуація може змінитися. У США починається політична кампанія, на якій треба буде щось говорити і пояснювати. А з урахуванням того, що у США ставлення до України з кожним днем покращується, навіть чинна адміністрація вимушена буде якось змінювати свою політику.
