Когенераційна установка — це словосполучення вперше почало звучати в інформаційному просторі України роки два тому, або й більше на фоні російських атак на енергетику та необхідності створювати розподільчу генерацію.
Тим більше, що Рада національної безпеки і оборони 7 листопада 2023 року ухвалила рішення про програму розподіленої газової генерації.
Когенераційна установка (КГУ) — енергетичний комплекс, що одночасно виробляє електричну та теплову енергію з одного джерела палива (природний газ, біогаз), підвищуючи загальний ККД до понад 90%. Замість втрати тепла, як у традиційних електростанціях, КГУ використовує його для опалення, гарячого водопостачання або технологічних процесів, забезпечуючи економію енергоресурсів до 40%.
Стратегія, яку затвердила РНБО, так і залишилася “паперовою” — це довела цьогорічна зима. І тільки зараз, коли лівий берег Києва залишився внаслідок обстрілів без тепла, вся столиця — в аварійних знеструмленнях, а вся Україна — у жорстких графіках, влада на різних рівнях почала “ворушитися”.
“Політарена” поспілкувалася з експертами з метою зрозуміти, наскільки глобально і як швидко може допомогти в ситуації, що склалася зі світлом і теплом, масовий перехід державного, комунального та комерційного господарства України на альтернативні джерела життєзабезпечення.
Українські міста — заручники радянської “гігантоманії”
Для підвищення енергостійкості українських міст у 2025 році через електронну систему публічних закупівель Prozorro було законтрактовано 20,3 млрд гривень. При цьому найбільша сума контрактів – 8,1 млрд гривень (тобто більше третини) припала на забезпечення опалення – придбання когенераційних установок (КГУ) та невеликих модульних котелень.
І це треба розуміти, що у тендерах на Prozorro беруть участь державні та комунальні підприємства, яким сам закон наказав діяти максимально прозоро. Скільки ж було закуплено КГУ безпосередньо комерційними структурами, які в умовах гранично ясно зрозуміли, чиїх рук справа порятунку замерзаючих – можна тільки здогадуватися.
Але закупити установку — це одне, її треба ще підключити і обслуговувати, а це зовсім інша справа.
Як справедливо зазначив у розмові з “Політареною” директор енергетичних програм Центру Разумкова Володимир Омельченко, Україна під час російського енергетичного терору стала заручницею радянської гігантоманії. Ну, принаймні, Київ так точно.
“Критична залежність понад 1 мільйона киян, які проживають на лівому березі, лише від двох об’єктів, ТЕЦ-5 та ТЕЦ-6 – ідеальний варіант для повітряних атак орків”, – сказав Омельченко.
Ці ТЕЦ (теплоцентралі, які виробляють не лише електроенергію, як звичайні електростанції, а й тепло), об’єкти, треба сказати, справді гігантські.
Потужність столичної ТЕЦ-6, наприклад – 500 МВт. Розташована вона на самому краю Києва на Троєщині, і є однією з найбільших теплоцентралей України забезпечує світлом та теплом промислові підприємства, житлові та адміністративні будинки Дарницького, Деснянського, Дніпровського, Оболонського та Подільського районів столиці.
До речі, середнє споживання електроенергії квартирою – близько 1 кВт. 500 МВт – це 500 тис кВт. Тобто, ТЕЦ-6 здатна нести світло у півмільйона квартир. І ось тепер це потужне промислове підприємство, разом із “колегою” ТЕЦ-5 та “молодшим братом” ТЕЦ-4 зазнають регулярних ракетних обстрілів.
Щодо теплопостачання, то лише одна ТЕЦ-4 (вона ж – “Дарницька”), опалює близько 8% житлової площі Києва (понад 1000 багатоквартирних будинків). Це не говорячи вже про промислові об’єкти лівого берега столиці. Одним словом, про альтернативу “радянським монстрам” замислилися не дарма.
Когенерація – світло і тепло “в одному флаконі”
Коли йдеться про альтернативу ТЕЦ, здебільшого мають на увазі когенераційні установки. КГУ, як йшлося вище, це комплекс обладнання, що одночасно виробляє електричну та теплову енергію з одного виду палива, максимально використовуючи його потенціал.
Загальний ККД системи, що займається комбінованим виробленням електроенергії та тепла, підвищується до 90%. У той час, як звичайна теплова електростанція 60% енергії від роботи двигунів або турбін викидає буквально в повітря, КГУ тепло (пар та гарячу воду) “утилізує” для опалення та гарячого водопостачання.
“По суті, когенераційна установка – це ТЕЦ. Просто маленька. Більш сучасна, технологічна і працює не на вугіллі чи мазуті, а на газі чи навіть біогазі”, – пояснив “Політарені” експерт із міжнародних енергетичних відносин та безпеки, президент Центру глобалістики “Стратегія XXI” Михайло Гончар.
Як виявилося, когенераційні установки продаються в Україні вже років двадцять, а самі дилери закордонних компаній вважають за краще їх називати “міні-ТЕЦ”. Вони використовуються на виробництвах, у тому числі сільськогосподарських, у торговельно-розважальних та бізнес-центрах, у лікарнях, басейнах та аквапарках. Кількість теплової та електричної енергії, що виробляється, можна порівняти. Наприклад, якщо електрична потужність 1560 кВт, то теплова – 1577 кВт.
Найпопулярніший діапазон потужності КГУ – від 500 кВт до 2,3 МВт. Так ось, щоб замінити надто помітну та вразливу ТЕЦ-6, необхідно 215 когенераційних установок потужністю 2,3 МВт. Це досить хороша та потужна, при порівняно компактних розмірах, установка. Довжина – до 13 метрів, ширина-висота – по 3 метри, вага – до 15 тонн. В принципі, вирити котлован, зміцнити його, поставити КГУ, і буде вона більш-менш надійно захищена від ворожих ракет. Коштує, щоправда, один такий агрегат близько 1 млн євро.
Скільки державі свого часу обійшлося будівництво ТЕЦ-6, підрахувати зараз складно. Але з 2018 по 2024 рік на реконструкцію, переоснащення та ремонт теплоелектроцентралі було витрачено близько 300 млн гривень. Тобто це еквівалент 6 нових КГУ по 2,3 МВт. Але 8,1 млрд гривень, які були законтрактовані минулого року на Prozorro на придбання когенераційних установок державним та комунальним сектором економіки – це вже 160 КГУ.
Тобто вартість альтернативних джерел тепло- та енергопостачання держава потягне. Тим більше, що досить багато КГУ надходить в Україну як гуманітарна допомога. Та й бізнес теж не спить.
Є проблема, бо когенераційні установки – рішення для локальних проблем
В даний час пропонується досить багато програм із заміни нечисленних, але великих ТЕЦ, багаточисельними, але маленькими. Точніше пропонують доповнити вже існуючі теплоцентралі невеликими установками. Як приклад, “Дорожня карта прискореного введення в експлуатацію КГУ”, яка розрахована на 180 днів.
Ініціатор цієї програми, голова наглядової ради громадської організації “Центр стратегії сталого розвитку” Микола Коломійченко припускає, що за цей час за рахунок КГУ можна отримати додатково 60-80 МВт електричної та відповідну кількість теплової потужності.
Але не все так просто.
“Когенераційні установки можуть бути вирішенням локальних проблем. Але замінити одну ТЕЦ на 500 мегават п’ятьмастами КГУ по одному мегавату – це не еквівалент, тут проста арифметика не працює. І навіть доповнити складно. Найголовніша проблема, це, власне, система доставки тепла (з електроенергією простіше) від виробника до споживачів. Там спочатку були труби дуже великого діаметру, розраховані на доставку гарячої води та тепла для кількох сотень тисяч споживачів. Припустимо, поставили у старому районі КГУ… Але її треба буде якось підключити до теплотраси, що вже існує. Але це неможливо. Ті підключення, які є, вони не підходять“, – сказав “Політарені” Гончар.
За його словами, кількість будинків, які міні-ТЕЦ можуть забезпечити теплом та електрикою, теж точно підрахувати неможливо, все залежить від їхнього стану, віку, термоізоляції. Тобто щось планувати неможливо.
“От при будівництві нових будинків, нових елітних кварталів, власна когенераційна установка – так, вона необхідна та доречна. Там усі комунікації можна підводити з нуля”, – наголосив Гончар.
Хоча, враховуючи, як у нас будують новобудови, у подібні дива віриться поки що важко. Ось ще до повномасштабної війни у Києві з двох боків від станції метро “Лівобережна” звели нові житлові масиви. Але там немає ані нових дитячих садків, ані шкіл, ані поліклінік. Щобільше, житлові будинки підключили до старих комунікацій: водопроводу, опалення, каналізації.
А нормального генерального плану, який передбачає безпеку енерго- та теплопостачання, у Києві все поки що досі немає.
