Не просто юридичний орган, а ключовий елемент архітектури нашої держави – Конституційний Суд України (КСУ), створений для захисту усіх принципів демократії.
Його історія бере початок у 1996 році, коли Верховна Рада ухвалила Конституцію України – Основний Закон, що став фундаментом держави після розпаду СРСР.
КСУ, передбачений статтею 147 Конституції, мав стати “арбітром” між гілками влади, стежачи за тим, щоб жоден закон чи указ не порушував конституційні норми.
Перші роки роботи КСУ були оптимістичними, однак уже в 2010-х політизація його роботи стала нормою – призначення суддів перетворилися на політичний торг, а скандали, як-от рішення 2020 року про послаблення антикорупційних норм, підірвали довіру до інстанції.
Насьогодні, у 2025 році, Конституційний Суд стоїть на межі: його робота напівпаралізована, але без сильного КСУ Конституція ризикує стати декларацією, а не реальним щитом прав. Своєю чергою президент Володимир Зеленський здійснив кроки для поліпшення ситуації, але політичні баталії між депутатами та суддями буксують процес.
Що таке Конституційний Суд, і чому він – незамінний?
Конституція – це фундамент: вона визначає, як розподіляються повноваження між президентом, парламентом і судами, гарантує права на життя, свободу слова, віросповідання, освіту та гідну працю. А Конституційний Суд – це інженер, який перевіряє, чи витримає фундамент нові “поверхи” у вигляді законів, указів чи постанов. Його основне завдання зазначене у статті 147 Конституції, – контроль за конституційністю нормативно-правових актів. Якщо парламент приймає закон, КСУ аналізує: чи не суперечить він Основному Закону. Суд не вирішує спори між фізичними і юридичними особами – це робота звичайних судів, але рішення КСУ обов’язкові для всіх і можуть визнати законодавчий акт неконституційним, змусивши переписати його.
Головну функції КСУ:
- Перевірка законів на конституційність: КСУ дивиться, чи нові закони чи укази президента не суперечать Конституції. Якщо суперечать – може визнати їх неконституційними, і вони втрачають силу.
- Тлумачення Конституції: пояснює, що саме означають статті Конституції, щоб уникнути плутанини у судових справах чи для органів влади.
- Вирішення спорів між владою: розбирає конфлікти, наприклад, хто має право на певні повноваження – президент, парламент чи уряд.
- Перевірка міжнародних договорів: дає висновок, чи угода з іншою країною відповідає Конституції, перед тим, як її ратифікує Верховна Рада.
- Висновки про референдуми та зміни до Конституції: перевіряє, чи проекти законів про всеукраїнський референдум чи правки до Конституції є законними.
- Контроль за діями президента: наприклад, дає висновок, чи президент може розпустити парламент, або чи його укази конституційні.
Без КСУ закони можуть накопичувати суперечності: один обмежує права, інший – ігнорує. Для будь-якого українця, як громадянина, робота КСУ є захистом від довільних рішень влади – від незаконного підвищення тарифів до обмежень на протести.
Але зараз КСУ перебуває у напівпаралізованому стані. Річ у тім, що склад Суду (18 суддів на 9 років без продовження) формується за квотами: шість від президента, шість від Верховної Ради, шість від з’їзду суддів. Ця система мала б забезпечити баланс, але стала пасткою. Станом на листопад 2025-го вакансії заблоковані: депутати не можуть домовитися попри те, що президент Зеленський вже зробив декілька кроків для стабілізації ситуації. І справа не тільки в українській владі – справа у тому, щоби обрати такий склад КСУ, який би гідно міг виконувати свої обов’язки, а не потрапляти у корупційні скандали й ухвалювати сумнівні рішення (нагадуємо про випадок 2020 року з послабленням антикорупційних норм).
Криза у дії: коли КСУ втратив повноцінність, і що це означає
Станом на 2025 рік Конституційний Суд України перебуває у глибокій кризі, яка призвела до майже повного паралічу його роботи. З початку 2021 року суд не має постійного голови чи заступника, а керує ним зараз найстарший за віком суддя Олександр Петришин. До червня 2025 року в КСУ було лише 11 суддів замість необхідних 18, що унеможливлювало кворум (мінімум 12) для ухвалення рішень. Навіть після призначення президентом Зеленським Олександра Водяннікова суддею КСУ, чисельність зросла до 12 (кворум відновили), але будь-яка відсутність одного судді через хворобу чи відпустку знову блокує засідання. Унаслідок цього ключові справи, як-от тлумачення статті 4 Конституції про єдине громадянство чи конституційність ринку землі, лежать без розгляду роками, а судді обмежуються рутинними ухвалами без суті.
Параліч посилився після одночасної відставки трьох суддів 27 січня 2025 року, що призвело до втрати кворуму та зупинки більшості процесів. Раніше, у травні 2024-го, пішов у відставку Сергій Головатий через досягнення 70-річного віку.
Історично криза бере початок з 2021-го, коли Зеленський звільнив тодішнього голову Олександра Тупицького. Цей скандал тривав роками: ще в 2020 році вийшло розслідування щодо ймовірної корупції голови КСУ, на що і звернув увагу президент: чи гідна така особа займати свою посаду? Тупицький оскаржив це рішення у судах, і Верховний Суд визнав звільнення незаконним, але щодо судді розпочали кримінальне провадження, зокрема щодо протиправного втручання в автоматизовану систему суду. Голова КСУ – і кримінал? Тупицький виїхав з України, і його оголосили у міжнародний розшук.
Нещодавня спроба обрати нового голову лише підкреслила параліч КСУ: 18 вересня 2025 року на спеціальному пленарному засіданні судді не змогли обрати кандидата серед Віктора Городовенка та Володимира Мойсика, відкладаючи процес до поповнення складу. Голосування провалилося через брак згоди, а розгляд відклали на невизначений термін. Навіть з призначенням Юрія Барабаша (13-й суддя) стабільність не гарантована, оскільки самовідводи та відсутності суддів регулярно блокують кворум. Що це, спроба суддів скинути з себе відповідальність чи небажання ухвалювати важливі рішення в складний період війни? У вересні 2025-го вони провели 112 засідань, але лише 197 актів – переважно формальні, без остаточних рішень по суті.
Причини паралічу КСУ кореняться у затягуванні призначень: президент зі свого боку намагається подолати кризу, але у парламенті не можуть знайти консенсус, тому станом на листопад 2025-го процес буксує.
Як повідомляє BBC, нова процедура відбору з 2023 року включає Дорадчу групу експертів (ДГЕ) з представниками Венеціанської комісії, які мають вирішальний голос щодо доброчесності суддів. Проте їхня робота також блокується: не затверджують кандидатів, що відповідають критеріям, затягуючи співбесіди на місяці. Політичні фактори посилюють блок: фракції у Верховній Раді не домовляються про “квотний розподіл”: різні політичні сили боряться за свій погляд на склад КСУ. ДГЕ передала списки кандидатів у лютому 2025-го, але парламент не призначив жодного.
Наслідки критичні: КСУ не забезпечує конституційний контроль, що гальмує реформи та євроінтеграцію. Міжнародні партнери, як ЄС, тиснуть на доброчесність суддів для членства, але без дієздатного КСУ прогрес неможливий. Експерти, як Світлана Матвієнко з “Лабораторії законодавчих ініціатив”, попереджають про системний ризик: під час війни ухвалено лише десятки дрібних рішень, а ключові – відкладені. Без політичної волі доформувати склад КСУ, блокування його роботи триватиме, підриваючи верховенство права в Україні.
“Повноцінна та справді ефективна діяльність Конституційного Суду України можлива не лише за умови повної комплектації складу Суду, а й впровадження системних змін. Необхідно оновити внутрішні процедури і посилити інституційні гарантії. Парламент, як один із ключових суб’єктів у цьому процесі, має нарешті перейти від пасивного спостереження до активних дій – і виконати свої обов’язки щодо прозорих призначень та очікуваних законодавчих змін”, – наголошує Матвієнко.
Якщо ситуація триватиме, це може призвести до конституційної кризи на національному рівні, послаблюючи позиції України на міжнародній арені та ускладнюючи реалізацію ключових реформ.
Які б питання мав би розглянути Конституційний Суд України, якби він повноцінно працював?
КСУ міг би відігравати ключову роль у захисті конституційного ладу, особливо в умовах воєнного стану, коли баланс між національною безпекою, правами людини та державними реформами стає крихким. На основі аналізу поточних подань та потенційних викликів, нижче наведено перелік важливих питань, які вже розглядаються КСУ або можуть бути подані у Суд в майбутньому. Кожне питання супроводжується конкретними посиланнями на статті Конституції України, які потенційно порушуються, з урахуванням реалій війни, реформ та суспільних трансформацій. Цей перелік підкреслює необхідність оперативного та неупередженого розгляду для запобігання дестабілізації демократичних інститутів. Але чи є політична воля, щоб ці питання розглядалися?
- Угода між Україною та США щодо спільного використання корисних копалин. Чи відповідає така угода статтям Конституції, які закріплюють виключне право українського народу на землю, її надра та природні ресурси (ст. 13, 14) та порядок їх використання?
- Конституційність закону “Про Вищий антикорупційний суд” (ВАКС). Чи є присутність міжнародних експертів у доборі суддів ВАКС порушенням суверенітету держави (ст. 1, 2) та незалежності судочинства, і чи це загрожує легітимності антикорупційного блоку та інших конкурсів з міжнародною участю?
- Скасування медичної реформи. Чи є конституційною нова модель фінансування системи охорони здоров’я (ст. 49), і чи підриває оскарження цієї реформи прогрес у доступності медицини та пацієнтоорієнтований підхід?
- Ринок землі. Чи відповідає земельна реформа, ухвалена після десятиліть баталій, нормам Конституції про землю як об’єкт права української нації (ст. 13, 14) та право власності (ст. 41), і чи можна через КСУ заблокувати її реалізацію?
- Свобода віросповідання та відокремлення церкви від держави. Чи порушується стаття Конституції про свободу світогляду і віросповідання (ст. 35) та принцип відокремлення церкви від держави втручанням держави у справи релігійних організацій?
- Закон про добросовісного набувача. Чи порушує цей закон Конституцію, ймовірно, легалізуючи рейдерство шляхом автоматичного визнання майна легальним після 10 років, незалежно від способу набуття (навіть, якщо незаконно), що суперечить принципу непорушності права власності (ст. 41) та захисту від протиправного заволодіння?
- Порушення під час мобілізації. Чи порушується норма Конституції (ст. 17 – Збройні Сили та правоохоронні органи не можуть використовуватися для обмеження прав і свобод громадян; ст. 29 – заборона примусу), у разі порушень під час мобілізації, про які повідомляв Уповноважений з прав людини?
- Відсутність ідеології в Україні. Чи порушується норма Конституції про відсутність державної чи обов’язкової ідеології (ст. 6), коли у закладах освіти, зокрема середніх, пропагують певні ідеологічні вчення як норму (вони входять до офіційних шкільних програм), якій необхідно слідувати, що суперечить свободі думки і слова (ст. 34)?
- Обмеження конституційних прав законами. Чи не порушується презумпція Конституції, що не можуть прийматися закони чи правові акти, які обмежують зміст і обсяг існуючих прав і свобод (ст. 22, 64), особливо соціальні та конституційні права громадян?
Це лише невелика частина питань, які могли б бути розглянуті, але КСУ не в змозі опрацювати всі.
Конституційний Суд України, як стовп верховенства права та демократії, залишається незамінним інструментом для збереження балансу влади та захисту прав громадян. Від перевірки законів на конституційність до тлумачення Основного Закону, КСУ мав би бути “арбітром” у складних реаліях війни, реформ та євроінтеграції. Однак глибока криза 2025 року – з паралізованим складом, політичними блокадами та роками невирішених справ – перетворює його на тінь колишньої ролі, дозволяючи суперечностям накопичуватися та підриваючи довіру до держави.
Вихід єдиний – політична воля. Парламент та судова спільнота мусять терміново доформувати склад Суду, спростити процедури призначень і впровадити гарантії доброчесності, як радить Венеціанська комісія. Президент України Володимир Зеленський здійснив важливі кроки, щоб стабілізувати ситуацію, і його вплив є вирішальним. Час діяти: бо без верховенства права перемога у війні за свободу буде неповною.
