“Поляки розлюбили українців” – повідомлення з таким посилом дедалі частіше охоплюють український інформпростір. На перший погляд, це дійсно так: після неймовірної підтримки 2022-го поляки, схоже, стали втомлюватися від вимушених українських гостей.
“У Польщі знімають українські прапори”, “Навроцький вимагає заборонити “бандерівську символіку та ідеологію”, “Польська депутатка радила українцю-таксисту повертатися до своєї країни” – в Україні на такі новини реагують гостро. І ставлення до поляків в Україні теж псується, особливо після польських страйків на кордоні і висипання українського збіжжя прямо на землю. Між тим, такі болючі повідомлення є лише частиною загальної картини.
А от яка вона насправді, “Політарена” розбиралася разом з істориком, старшим науковим співробітником Національного музею історії України у Другій світовій війні Романом Кабачієм.
Стосунки Польщі і України: не все так страшно, але як пощастить
Ідея цього матеріалу зародилася кілька місяців тому, під час розмов автора з друзями та знайомими, які нині проживають у Польщі. Всі вони, попри рід зайнять чи наявність польського громадянства, зазначали зростання напруги у польському суспільстві щодо українців. Але водночас зауважували, що ситуація не настільки драматична, як може здаватися з України, і підтримки все ж таки більше, ніж незадоволення.
Досвід українців дійсно може бути різним. Хтось живе та працює у середовищі, де демонструвати зневажливе ставлення до іншої нації є моветоном, навіть якщо внутрішньо такі настрої присутні. А хтось вже зітнувся з хамством та агресією випадкових людей у транспорті чи на вулиці. На це першим ділом звертає увагу і співрозмовник “Політарени” історик Роман Кабачій, зауважуючи, що агресії проти українців дійсно менше, ніж може здатися з новин.
Протягом останніх двох місяців він двічі був у Перемишлі. У серпні – на триденному літературному фестивалі “Місто з рікою”, на який були запрошені і польські, і українські видавці, перекладачі, письменники, журналісти тощо. Серед іншого там порушувалися і питання протидії російській дезінформації та висвітлення подій у польських медіа.
“Все це відбувалося буквально за тиждень після подій на стадіоні у Варшаві, і я, чесно кажучи, переживав за цей фестиваль. Перемишль, все-таки, мав дуже антиукраїнський настрій. Там населення пам’ятає конфлікт воєнної доби, і на цьому постійно “паслися” місцеві політики, аж до того, що казали: “Викопуйте своїх “упівців” (похованих у Польщі воїнів УПА, – ред.) і везіть їх на кордон”. Але фестиваль відбувся цілком нормально. При тому, що декілька сцен було зовні, дитяча – прямо на площі Ринок, у сквері, інша, стилізована під корабель – змонтована прямо на Сяні. І афіші фестивалю, досить великі, з другою українською мовою, висіли по всьому місту – у ресторанах, аптеках. Тобто простий бізнес до цього поставилися нормально”, – розповідає Кабачій.
Читайте також: Верещук заявила, що українцям, які повернуться з Польщі, держава готова надати житло і соцдопомогу
Водночас він згадує, як минулого року на кінофестивалі у Польщі вони з дружиною дуже часто чули питання, чи вдячні в Україні за польську допомогу. “Цю тему накручують політики, мовляв, українці невдячні. Така тема виноситься навіть на конференціях, як минулого року у Криниці: “Чи Україна нас обманула?” Ну, якого біса ви ставите такі провокативні заголовки, а потім нарікаєте, що населення накручене? Ви самі його накручуєте”, – обурюється історик.
Довідка:
- Результати всеукраїнського опитування, проведеного компанією Active Group спільно з інформаційно-аналітичним центром Experts Club у серпні 2025 року свідчать, що 56,7% громадян України позитивно ставляться до Польщі. Негативне ставлення висловили лише 12,7% респондентів.
- Згідно з опитуванням United Surveys, проведеним 20–21 вересня 2025 року, 52,7% поляків позитивно оцінюють присутність українців у Польщі. Негативне ставлення висловили 37,3% опитаних
Поляки вичавлюють з себе любов до Росії
Кремль дуже старанно і системно вкладається у роздмухування антиукраїнських настроїв у Польщі. Активно діє і на “підпільному” рівні.
“Це передусім ботоферми. Багато хто зауважує, що коли на якомусь сайті зазвичай 10 коментарів під публікацією, але з’являється українська тема, і їх стає 2500, то, очевидно, стільки реальних відвідувачів там немає. В соцмережах сформувався певний сленг, наративи знецінювання щодо українців – “вашої держави ніколи не було”, “у нас пиво було раніше, ніж з’явилася ваша держава”. І це добре зростає на дріжджах польського чванства, яке насправді дуже легко розпалити”, – зазначає Кабачій.
Втім, за його словами, польські інтелектуали усвідомлюють цей вплив. Він згадує дискусію у тому ж Перемишлі між польським журналістом Павлом Решкою, який у 2003-2006 роках був кореспондентом газети “Rzeczpospolita” у Москві, та публіцистом, доктором політології Кубою Бенедичаком. Вони обговорювали, як були замиловані Росією, і як нині вичавлюють з себе цю любов. Вчаться переконувати читача чи глядача, що зараз є злом, а що – не злом, за що бореться Україна. Для них це були внутрішні дилеми, які довелося розв’язувати.
У середині вересня у Народному домі Перемишля відбулася наукова конференція “Українці та їхні сусіди протягом віків: політика, економіка, релігія, культура і щоденне життя”, організована Українським історичним товариством у Польщі. Лекція-відкриття професора Марека Мельника з Ольштина, польського історика українського походження, була про роль російської пропаганди в україно-польських стосунках. Пропаганди про те, що Москва переконує поляків не лише в тому, що Україна – недодержава, але й у тому, що “українці завжди мріяли різати поляків”. Що Україна намагається заволодіти життєвим простором у Польщі, отримати автономію, а ще – обдурити поляків і через їхню голову говорити з Берліном, Парижем, поки Польща надає допомогу.
Польські політики на побігеньках у Кремля
Російській пропаганді добряче допомагають певні місцеві діячі. Передусім це любитель гасити Ханукії та зривати українські прапори Гжегож Браун (лідер праворадикальної “Корони”) і Славомір Менцен (лідер правопопулістської, проросійської “Конфедерації”). Останній, щоправда, намагається дещо лавірувати, намагаючись виграти преференції у парламентській коаліції з “ПіС”.
На жаль, головна вдячна аудиторія для подібних політичних діячів – не польські “рольники”, тобто селяни, як часто вважають в Україні. Вони, як люди традиційного, орієнтованого на церкву укладу, проголосують так, як скаже місцевий ксьондз. Головною ж винагородою за сіяння ненависті до України стає молодь.
Добряче посприяв антиукраїнській істерії і нинішній президент Польщі Кароль Навроцький, зробивши тему ексгумацій і “Волинської різанини” своїм передвиборчим “коником” і не зупинившись після перемоги. Втім, Навроцького, на думку Кабачія, нещодавня атака російських дронів на Польщу дечому навчила, тож він, зважаючи на перспективу мати російський чобіт на польському кордоні, стишив риторику. Натомість польські військові збираються вчитися в українців збивати російські безпілотники.
Чи не єдиний потужний “промінь світла” – Радослав Сікорський, віцепрем’єр і міністр МЗС Польщі. Його схвально згадує чимало українців у Польщі, позитивно відзивається про нього і співрозмовник “Політарени”. Не забуваючи зауважити, що під час президентської кампаній і Сікорського заносило в антиукраїнські хащі.
“Він, як мінімум, дуже освічений. Добре знає історію. Навроцький теж нібито має диплом історика, але не може використовувати історію як наставника для сучасності. Він досить короткозорий. Натомість Сікорський з трибуни ООН читає лекції про історію України і Росії, хто почав Другу світову разом з Гітлером тощо. Крім того, треба пам’ятати, з ким він одружений – з Енн Епплбаум (американська історикиня та письменниця, – Ред.), яка написала книгу про Голодомор. І вони, як пара, яка викупила шляхетський дворик за Варшавою і поводиться з великопанськими манерами, звісно, не можуть скочуватися на такий низький рівень, як праві політики в Польщі”, – пояснює Кабачій.
Як висвітлює “українське питання” польська преса
В український інформпростір регулярно потрапляють скріни з польських медіа із тими чи іншими антиукраїнськими формулюваннями. Лідерство у цій сумній справі, напевне, можна віддати сайту Kresy.pl, про характер публікацій якого можна зробити висновок вже з самої назви. Проте більшість поважних видань, які самі ж поляки вважають авторитетними – Rzeczpospolita, Tygodnik Powszechny чи Polityka, – висвітлюють і події в Україні, і теми україно-польських відносин більш-менш виважено. Gazeta Wyborcza взагалі вважається ледь не українським рупором. Тож полякам є з чого вибрати. Інша справа, що не всі таке обирають.
“Соцмережі, особливо короткі відео, в цьому всьому дуже виграють. І на антиукраїнськості польської молоді, яка книжок не читала, легко грати. Що і вдається Менценам та іншим”, – зауважує Кабачій.
Він розповідає, як під час згаданого вище фестивалю у Перемишлі до українського Народного дому, двері якого виходять якраз на площу Ринок, зайшов польський юнак зі словами: “Я так завжди хотів сюди зайти і побоювався, а ви такі всі нормальні”.
Чи є різниця у ставленні до українців у різних частинах Польщі
Раніше антиукраїнські настрої біли більш притаманні східним територіям – тим, де колись жили українці, де протистояли одна одній Армія Крайова і УПА, де полякам і українцям постійно було що ділити і що пригадати, але останніх виселили. Натомість західні і північні частини Польщі ставилися до “людей зі сходу” спокійніше. Зараз, за спостереженнями Романа Кабачія, ці регіональні відмінності згладжуються.
“Якщо раніше можна було казати, що Перемишль – багато у чому антиукраїнський, то зараз там кожен десятий мешканець – українець. І це стало певним фактором: місто перетворюється на дійсно прикордонне – не від слова “кордон”, а в транзитному сенсі, від слова “прикордоння”. Мені здається, місто почало розуміти, що воно є хабом, через який йдуть гроші, і воно на цьому заробляє. Але якщо за щось зачепляться і зрозуміють, що ти – українець, можуть встати у позу. Особливо молодики. Справа у тому, що вони вважають, що з них починається Євросоюз. З таким підходом доводилося зустрічався і у Східній Словаччині: “Ми вже Євросоюз, а ви там в Ужгороді – майже Сибір”, – пояснює Кабачій ці настрої.
Є і протилежні приклади, коли “проривається” у, здавалось би, спокійних регіонах. Наприклад, у Вроцлаві, який вважався дуже проукраїнським, нещодавно дівчині-українці розмалювали автівку написами “На фронт” і зняли українські реєстраційні номери. А у Варшаві співробітницю тамтешнього університету Олександру Іванюк невідомий у трамваї обізвав “русскою к*рвою” за розмову з подругою українською.
Витоки нелюбові: чим українці не догодили полякам
Якщо говорити про витоки негативного ставлення поляків до українців, то це, звісно, надзвичайно комплексна тема. Тут питання і історії, і культури, і соціальних проблем, політики та пропаганди. Крім того, нагадує співрозмовник “Політарени”, поляки після Другої світової війни і десь до початку 2000-х були де-факто мононацією.
“Як Угорщина – ти заїжджаєш і чуєш лише угорську, бачиш лише угорців. Так і Польща, звідки виселили німців, [під час війни] вбили євреїв, а тих, що лишилися, вигнали у 1968-му (йдеться про антисемітську кампанію комуністичної Польщі, внаслідок якої кількість євреїв у країні скоротилася з 40 000 до 5000, – ред.). А українців розпорошили таким чином, що ті говорили українською лише у хаті. На момент перепису 2001 року українців після операції “Вісла”, а тоді розселили 100-150 тисяч людей, залишилось 35 тисяч. Більшість асимілювалась”, – нагадує Кабачій.
Але тут сталася хвиля економічної міграції: до Польщі потягнулися українські заробітчани. Зрозуміло, що не на високі зарплати і престижну роботу. Поляки почали жартувати про “мою українку” – тобто прибиральницю. На телеекрани вийшов серіал “Дівчата зі Львова”, відомий в Україні як “Наші пані у Варшаві”, щиро замішаний на подібних стереотипах. Але у лютому 2022-го все змінилося – до Польщі хлинуло багато українських біженців.
Читайте також: Українські біженці підняли економіку Польщі “на вищий рівень зростання”, – ООН
“І тепер люди, які раніше чули навколо себе польську і лише польську, чують мову “людей зі Сходу”, як вони це називають, – пояснює Кабачій. – І тут треба нагадати вислів Яцека Куреня: “Ми, поляки, є українцями для німців, а німцями для українців”. На нас звикли дивитися, як на гірший сорт. Поляки не звикли до того, що у нас є айтішники, перекладачі, лікарі тощо. І от вони з’явилися. І це теж певний “розрив шаблона”. Як, наприклад, мене, аспіранта польського вишу, коли помер Іван Павло ІІ у 2004-му, хазяйка дому, де я винаймав кімнати, спитала, чи знаю я, хто такий Папа Римський”.
З одного боку, поляки побачили не міфічних “бандерівців”, а звичайних людей навколо себе, які так само живуть, працюють, але говорять іншою мовою (і, на жаль, часто не українською, що також дратує поляків, – ред.). А з іншого боку, політики використовують це для роздмухування настроїв, нібито українці забирають в поляків роботу або сидять на шиї у держави, що досить легко робити.
“Мені здається, що політикам, польським передусім, час зрозуміти, що треба адекватніше себе поводити. У “Газеті Виборчій” влітку вийшов великий текст заступника головного редактора Романа Імельського, в якому він прямимо написав: “Уряд мусить стати на захист українців у Польщі, тому що це у пріоритетах Польщі”. Особливо зараз, коли українці можуть бути позбавлені статусу, допомоги 800+ (президент Навроцький пропонує давати її тільки тим, хто працює і чиї діти ходять до польських шкіл, – ред.), і після 30 вересня муситимуть думати, виїжджати з Польщі чи ні. От в мене розгорнутий журнал “Політика”, який пояснює, чому це для Польщі жахливо і скільки грошей та кадрів Польща втратить, якщо українці поїдуть. Тобто потроху прозрівати вони почали”, – підсумовує Кабачій.
