Чергові раунди переговорів між Україною і США про пункти “мирного плану” з РФ дійшли до обговорення гарантій безпеки на фоні тиску на українську сторону щодо відмови від Донбасу.
Проривом у цьому питанні є зміна позиції США. Якщо раніше адміністрація Білого дому наполягала, що гарантії Україні – це виключно головний біль Європи, то тепер Штати готові брати участь у захисті України.
Видання The Telegraph пише, що США, країни Європи та Україна домовилися про те, що Штати очолять місію для моніторингу припинення вогню та посередництва в суперечках з метою придушення будь-яких конфліктів між РФ і Україною. Якщо посередництво не буде мати успіху, США вирішуватимуть, як відповідати на агресію РФ проти України.
“Згідно з планом, американські винищувачі F-35, ракети “Томагавк”, або аналогічні системи, розміщені на території НАТО, можуть бути використані для завдавання контрударів, якщо Москва порушить перемир’я”, – пише газета, зазначаючи, що про наземну участь американських сухопутних військ не йдеться.
NYT також підтверджує, що “чернетки гарантій безпеки” вже узгоджена: “В одному з двох документів закладаються “широкі принципи” і його порівнюють зі ст. 5 НАТО. Другий документ більш практичного характеру і містить деталі про те, як США та Європа співпрацюватимуть з Україною для запобігання новій агресії Росії”.
При цьому США хочуть, щоб угоду ратифікував Сенат, так вона стане юридично обов’язковою, подібно до двосторонніх оборонних пактів Вашингтона з Японією та Південною Кореєю. А європейські лідери начебто погодились розмістити в Україні свій контингент, але після припинення вогню і не на лінії розмежування, а вглибині країни.
Щоправда поки не відомо, як відреагує на цей розворот американської позиції Росія, і чи погодиться вона на такі пункти “мирного плану”. Питання риторичне.
“Політарена” вирішила проаналізувати оборонні взаємовідносини між США, Південною Кореєю та Японією, які називають аналогом для України, а також згадати у якості прикладу домовленості США і Ізраїлю. Чи можуть подібні гарантії безпеки бути прийнятними для нас?
Договір про взаємну оборону між США і Південною Кореєю
Договір про взаємну оборону між США та Республікою Корея, яка не є членом НАТО, був підписаний 1 жовтня 1953 року, через два місяці після підписання Корейської угоди про перемир’я, яка поклала кінець бойовим діям війні на Корейському півострові. Згідно з цим перемир’ям територія Корейського півострову була поділена на дві держави КНДР і Республіку Корея по 38 паралелі. Мирна угода між ними не укладена і досі.
Так от, договір про взаємну оборону між США та Республікою Корея вступив у силу в 1954 році. Угода зобов’язує обидві країни надавати взаємну допомогу в разі зовнішнього збройного нападу. Але є нюанс. У статті 4 цього документу зазначено наступне: “Республіка Корея надає, а Сполучені Штати Америки приймають право розміщувати сухопутні, повітряні та морські сили Сполучених Штатів на території Республіки Корея та навколо неї відповідно до взаємної угоди”.
Договір ратифікували парламенти обох країн.
Зараз на території Республіки Корея знаходиться декілька військових баз США, а саме: Camp Humphreys, Kunsan Air Base, Osan Air Base і головний військовий штаб Yongsan Garrison. Загальна чисельність американських військових у Південній Кореї складає 28 500 осіб. До цього варто додати сучасні американські літаки, сучасне американське озброєння і комплекси ППО.
Та й чисельність армії самої Південної Кореї сьогодні становить близько 500 000 осіб регулярних сил і 3 100 000 осіб у резерві. Це одна з найбільших і найпотужніших армій у світі. Також Республіка Корея є одним зі світових лідерів у виробництві та експорті зброї і входить до топ-10 світових лідерів.
Договір США з Японією про безпеку
Договір про безпеку між США і Японією, яка також не в НАТО, укладений 8 вересня 1951 року в Сан-Франциско. Оскільки Японія була союзником нацистської Німеччини, то згідно з цим договором вона зобов’язалася відмовитися від власних збройних сил, передаючи всі обов’язки щодо захисту своєї території від зовнішньої агресії американцям.
У січні 1960 року договір між двома країнами оновили. Він залишав США можливість створювати і використовувати військові бази на території Японії, а також розміщувати на них будь-яку кількість збройних сил. Японія, у свою чергу, зобов’язалася захищати американські бази у разі нападу.
Ці документи ратифіковані парламентами обох країн.
З 1 липня 1957 року всі американські формування в Японії входять до складу US Forces, Japan (USFJ). У складі сил США в Японії проходять службу приблизно 55 тис. військовослужбовців. Військові бази США розташовані в основному на о. Окінава, а також на Хонсю (Місава, Йокота, Івакуні).
Станом на початок 2022 року чисельність сил самооборони Японії (Збройних сил країна не має) становила 247 154 особи, кількість резервістів становить 56 тис. осіб.
Попри це Японія виробляє широкий спектр власного озброєння для Сил самооборони та поліції, акцент робиться на авіацію, флот та роботизовані системи. Виробництвом зброї займаються великі японські корпорації Mitsubishi, Kawasaki та інші. До 2014 року експорт японської зброї був заборонений.
Варто нагадати, що між Японією і Росією існує територіальна суперечка з приводу Північних територій (островів Ітуруп, Кунашир, Шикотан і групи островів Хабомаї). Ці острови були окуповані Радянським Союзом під час 2-ї Світової війни, і через них між Японією і Росією досі не укладено мирний договір.
Також Японія не визнає КНДР як суверенну державу, і двосторонні відносини між країнами не встановлені, а тому північнокорейські правителі завжди погрожували Японії до відкритого військового конфлікту справа не доходила.
Оборонне партнерство США з Ізраїлем
Інакші відносини у США з Ізраїлем. Ізраїль також не є членом НАТО, і у нього зі Сполученими Штатами немає договору про взаємну підтримку. Тобто, США не зобов’язані приходити на допомогу Ізраїлю у разі нападу на нього. Між тим Ізраїль є партнером Вашингтона на Близькому Сході і найбільшим отримувачем допомоги від США з часів Другої світової війни.
Варто зазначити, що Сполучені Штати одними з перших у 1948 році визнали Ізраїль незалежною державою і одразу ж почали надавати військову допомогу. Спочатку вона була невеликою, але регулярною.
23 липня 1952 року США та Ізраїль уклали двосторонню угоду про військову допомогу “Mutual Defence Assistance Agreement” (TIAS 2675), відповідно до якої розпочалися поставки американського озброєння та військової техніки до Ізраїлю. У 1968 році були схвалені поставки винищувачів F-4 Phantom.
У листопаді 1971 року США та Ізраїль уклали угоду, відповідно до якої Ізраїль отримав право виробляти за ліцензією деякі види американської зброї, боєприпасів, військового спорядження та військової техніки.
З 1987 року Штати почали надавати щорічну військову допомогу Ізраїлю у рамках меморандумів про взаєморозуміння. США зобов’язалися надавати Ізраїлю 3 мільярди доларів на рік (1,8 млрд військової, 1,2 млрд економічної допомоги).
У 2013 році США та Ізраїль уклали угоду, в рамках якої США з 2018 по 2027 рік нададуть Ізраїлю військову допомогу на суму 40 мільярдів доларів.
Але Ізраїль не тільки розраховував на американську зброю, а й почав виробництво власної. На сьогодні воєнно-промисловий комплекс Ізраїлю — це високотехнологічна, інноваційна та потужна галузь, що спеціалізується на розробці та виробництві передових систем оборони, таких як БПЛА, протиракетні системи (“Залізний купол”, “Праща Давида”, “Хец”), ракети, електроніка, морські системи, а також боєприпаси. Ізраїль експортує свою зброю у багато країн світу, зокрема і в європейські. Можна сказати, що Ізраїль постійно знаходиться у стані війни і демонструє неабияку стійкість.
Що гарантує 5 стаття НАТО, яку хочуть зробити аналогом для гарантій Україні
Північноатлантичний договір укладений 4 квітня 1949 року у Вашингтоні західноєвропейськими та північноамериканськими країнами “з метою об’єднання зусиль для колективної оборони, збереження миру та безпеки в Північноатлантичному регіоні”. На історії його появи зупинятись не будемо. У даному контексті нас цікавить стаття 5 договору, на яку щоразу посилаються, згадуючи про гарантії безпеки Україні.
У цій статті йдеться про наступне:
“Сторони погоджуються, що збройний напад на одну або кілька країн НАТО у Європі чи у Північній Америці вважатиметься нападом на них усіх: і, відповідно, вони домовляються, що у разі здійснення такого нападу кожна з них, реалізуючи своє законне право на індивідуальну чи колективну самооборону, підтверджену Статтею 51 Статуту Організації Об’єднаних Націй, надасть допомогу тій Стороні або Сторонам, які зазнали нападу, і одразу здійснить, індивідуально чи спільно з іншими Сторонами такі дії, які вважатимуться необхідними, включаючи застосування збройної сили, з метою відновлення і збереження безпеки у Північноатлантичному регіоні”.
“П’ята стаття виписана таким чином, що вона не означає автоматичної допомоги у разі нападу на одну із країн НАТО, – пояснює в коментарі “Політарені” дипломат, эксперт Центра оборонних ініціатив Олександр Хара. – Коли Вашингтонський договір готували до підписання, Конгрес США був проти такої норми. Сполучені Штати розглядали тоді Європу, як свій базовий інтерес. І це було найголовнішою безпековою гарантією від США. Наразі такого інтересу у Сполучених Штатів немає”.
“П’ята стаття Північноатлантичного договору може бути застосована тоді, коли абсолютно усі країни, що входять в НАТО погодяться її застосувати, – каже в коментарі “Політарені” військовий експерт, колишній співробітник СБУ Іван Ступак. – Спустимось на побутовий рівень, якщо, наприклад, страхова компанія не має бажання виплачувати вам страхову суму, то вона буде шукати купу причин, щоб цього не робити. От так само і з 5 статтею, на яку всі чомусь сподіваються”.
Опитані експерти скептично ставляться до того, що гарантії безпеки на кшталт 5 статті договору НАТО зможуть якось захистити Україну.
“Це не гарантії, а запевнення партнерів. Європейські суспільства не готові воювати навіть за себе, а не те, що за нас. Я бачив опитування у країнах НАТО з цього приводу, так навіть у Британії висловили готовність захищати країну тільки 45% респондентів, у Франції цей процент найбільший – 50%. Я допускаю, що будуть битися за себе країни Балтії та Польща. Але ж тільки за себе”, – вважає Хара.
“Я впевнений, що гарантії на кшталт статті 5 ніхто з наших партнерів виконувати заради нас не буде. Якщо, наприклад, такі гарантії надасть Франція, і навіть їх ухвалить парламент, то після виборів до влади, наприклад, прийдуть інші політичні сили, і договір такий скасують, бо не вони ж його укладали. А тому ці гарантії гарантіями не є”, – запевнив Ступак.
Які гарантії безпеки потрібні Україні
“Наші європейські партнери вважають, що буде підписана якась угода про припинення вогню, а потім вони десь на заході України розмістять свої війська. Але такого не буде. Поки у Путіна є гроші, він буде воювати. Його мета — знищення України. Для нас міг би стати гарантією договір про колективну безпеку, якби нам країни Європи надали “ядерну парасольку”. Але такого прагнення від союзників я не бачу. Єдиною гарантією безпеки для нас може бути завдання поразки Росії. Війна мирним шляхом не закінчиться. А тому нам потрібні озброєння і військова допомога союзників, і створення власного ВПК. Але зараз все це тільки слова. Європейці нам навіть небо закрити не хочуть”, – сказав Хара.
“Що стосується американців, то вони теж за нас воювати не будуть. Вони будуть воювати за Тайвань, бо там у них стратегічний інтерес — не допустити гегемонії Китаю. Для Америки зараз Україна не має значення. Вони не погодяться на такі умови, як наприклад для Японії чи Південної Кореї. Вони б нас уже б здали, але не мають важелів впливу”, – продовжив він.
“Гарантіями безпеки у Південній Кореї, Японії, Ізраїлю є не Сполучені Штати, а їхній ВПК. От і все. США не будуть воювати за Південну Корею чи Японію, бо вони пам’ятають, як, скажімо відверто, “отримали на горіхи” під час корейської війни і змусили свого союзника — Республіку Корея погодитися на перемир’я по 38 паралелі. Штати також були змушені піти з Афганістану”, – пояснив Ступак.
“Америка за нас теж воювати не буде. В неї немає в Україні стратегічного інтересу, як в Ізраїлі. В Америці потужне ізраїльське лобі. А що ми можемо запропонувати Штатам? Щоб бути у безпеці, нам потрібно створювати свій потужний ВПК на кшталт Ізраїлю, Японії чи Південної Кореї. От коли у нас будуть свої балістичні ракети, сховані на глибині станції метро “Арсенальна”, і коли ці ракети полетять на Кремль, коли у нас буде своя “ядерна парасолька”, коли ми будемо масово виробляти свою зброю, коли ми зможемо створити свою високотехнологічну армію, нехай навіть і невелику за чисельністю, от тоді в Москві подумають, чи варто зв’язуватись з Україною. Але для цього потрібна наполеглива, кропітка, комплексна робота”, – зазначив він.
“А що стосується закінчення війни, то вона рано чи пізно закінчиться, і закінчиться так само раптово, як і почалася”, – резюмував Ступак.
