Зима і морози ще тільки розпочалися, а удари Росії по енергетиці вже частково знеструмили міста України на півдні. Від нещодавнього обстрілу дуже постраждала Одеська область і сама Одеса. Газета The Washington Post пише, що енергосистема України на межі колапсу через російські удари. А президент Володимир Зеленський заявив, що в Україні немає жодної “живої” електростанції.
Що на українців чекає у найближчі місяці, адже удари по енергетиці Росія припиняти не збирається? Чи може статися так, що електрика подаватиметься на годину на добу? Чому Україна, яка зараз впевнено руйнує нафтогазову галузь РФ, не завдає симетричних і регулярних ударів по російській енергетичній інфраструктурі?
“Політарена” поспілкувалася про це з експертом із міжнародних енергетичних відносин та безпеки, президентом Центру глобалістики “Стратегія XXI” Михайлом Гончаром.
Михайло Гончар — експерт з міжнародних енергетичних та безпекових відносин, який має 30-річний професійний досвід у нафтогазовому секторі, сфері енергетичної безпеки, а також працював у системі РНБО та нафтогазовому комплексі України. Він активно коментує питання енергетичної безпеки України, зокрема у контексті російської агресії, та є автором аналітики, що охоплює глобальні енергетичні ринки та регіони Чорномор’я й Арктики.
“Наша енергосистема вже не має того запасу міцності, що була три роки тому”
– Пане Михайле, чим нинішні відключення електрики докорінно відрізняються від попередніх, і чому вони такі тривалі?
– Якщо говорити про перший масштабні відключення в Україні, які розпочалися 23 листопада 2022 року і закінчилися десь до весни 2023-го, то агресор бив в основному по електропідстанціям “Укренерго”, по системі передачі електроенергії. Але все було порівняно швидко відновлено, запас передавальних потужностій був досить великий.
Довідка. Електропідстанція – сполучна ланка між електростанціями та кінцевими користувачами, вона включає трансформатори, комутаційні апарати та системи управління. Підстанція забезпечує надійність та ефективність роботи енергосистеми, знижуючи високу напругу до рівня, придатного для промислових та побутових потреб, та розподіляє електроенергію між споживачами.
А ось влітку 2024 року головною ціллю РФ стала генерація електроенергії. Було вибито половину української гідрогенерації, значно постраждала теплова генерація. Та й прилеглі до ГЕС та ТЕС системи передачі страждали заразом. Але знову ж таки, під час ремонтних робіт значну частину і генерації, і передавальних потужностей було відновлено.
Зараз росіяни змінили тактику ударів. У жовтні цього року вони почали, скажімо так, крок за кроком випалювати регіональні системи передачі електроенергії та місцеву генерацію. Особливо в областях, де проходить лінія фронту. На лівобережжі України генерація практично вибита, регіон тримається в основному за рахунок передачі електроенергії з правого берега. До речі, через це спостерігаємо удари по Кременчуку: там якраз один із “перевалочних вузлів”. Агресор намагається їх розірвати.
А останнім часом, наприкінці листопада і на початку грудня, ворог почав знову “відпрацьовувати” великі підстанції, через які надходить електроенергія від наших атомних енергоблоків. Тому ситуація зараз виглядає значно гіршою, ніж це було взимку 2023 року, або на піку літньої спеки минулого року. Тим більше, наша енергосистема, наша генерація вже не має того запасу міцності, що була три роки тому.
– Чи можна говорити про те, що електрику, можливо, даватимуть на одну-дві години на добу?
– Давати прогнози у такій ситуації, як ви самі розумієте – справа невдячна. Це як я всім говорю, – тикати пальцем у небо. Якщо десь ще зашкодять, то можливо. Але головне питання в тому, чи встоїть наша енергосистема як цілісна. Нехай пошкоджена, недостатньо збалансована, що працює зараз у такому рваному режимі, але функціонує.
Починаючи з 2022 року, росіяни намагаються знищити нашу енергосистему. Бажають зробити так, щоб єдиний енергетичний простір України розпався на окремі фрагменти, енергоострови. Але поки що цього не сталося. І поки не станеться, все гаразд. А скільки годин на добу буде світло – це питання другорядне. За єдиного енергопростіру все в будь-якому випадку налагодиться.
“Світла не було по 16 годин, а тепер лише 12, – життя налагоджується”
– Мені ось нещодавно знайомі з Харківської області дзвонили, питали, мовляв, у вас на скільки годин електрику відключають? Кажу, останнім часом вдень на сім годин буває. Вони: ого, у нас вдвічі менше. Чому так?
– Київ – місто енерговитратне та енергодефіцитне. Київ сильно залежить від Рівненської та Хмельницької АЕС, які донедавна забезпечували видачу 1 млн кВт електроенергії, доповнюючи генерацію столичних ТЕЦ-5 та ТЕЦ-6 (які регулярно потрапляють під обстріли, з усіма наслідками).
Від двох АЕС електроенергія надходила до столиці через трансформаторну підстанцію “Київська”, ключовий енергооб’єкт Києва та області. Ось він нещодавно був сильно пошкоджений, через що є тривалі відключення світла. Як полагодять, все нормалізується. Якщо ще раз “накриють”, може відключення будуть ще тривалішими.
Ось мені позавчора дзвонив друг, мешкає в Охтирському районі Сумської області, казав, що в нього електроенергії немає по 16 годин на добу. А сьогодні зателефонував радісний, мовляв, класно, світла не було лише 12 годин, життя налагоджується.
Загалом у кожному регіоні все по-різному. Тривалість блекаутів залежить від інтенсивності обстрілів, погодних умов, запасів необхідного обладнання для ремонту пошкодженої енергосистеми, наявності якихось альтернативних джерел електроенергії, дій місцевої влади, яка може призупинили роботу якогось енерговитратного підприємства.
– Щодо “енергоостровів”. Місяць тому повідомляли, що Полтавська область через ракетні обстріли втратила можливість отримувати електроенергію з об’єднаної енергетичної системи України.
– Там справді була критична ситуація, але в результаті вони не випали з енергосистеми. Спочатку після обстрілу трохи запанікували, але ситуація нормалізувалася. Все треба розглядати в динаміці, бо виходить дезінформація.
– А ось ще у соціальних мережах пишуть про “теорії змови”, що мовляв в Україні блекаут, а ми при цьому електроенергію на Захід продаємо…
– Ну, довіряти тому, що пишуть у соціальних мережах – взагалі остання справа. Мало, що там пишуть. Насправді йдеться не про продаж електроенергії (який може бути її продаж в умовах жорсткого дефіциту?), а про перетікання. Це технічні процедури для збереження динамічної стійкості енергосистеми.
Наша та європейська системи працюють у синхронізованому режимі. І технічне перетікання, а воно відбувається автоматично, дозволяє підтримувати стабільну частоту 50 Гц. Якщо частота стрибатиме, все обладнання почне перегоряти.
“Треба або постійно довбати об’єкт в РФ десятками безпілотників, або використовувати “Томагавки”
– Ви кажете про удари агресора по трансформаторних підстанціях, через які проходить електроенергія від АЕС. Але й біля самих атомних електростанцій є підстанції, куди спочатку потрапляє енергія, що виробляється. По них удари завдають?
– Так, біля будь-якої АЕС є підстанції, так звані відкриті розподільчі пристрої. Але удар по них – це розцінюється вже як атака на атомну електростанцію. Це вже порушення Женевських конвенцій та додаткових протоколів до них. Поки що Путін на такі ракетні удари не наважується. Тут, якщо що, і Трамп не допоможе.
– У 2005 році в Москві сталася велика аварія на електропідстанції “Чагіно”. Зупинилися поїзди, метро та ліфти, без світла залишилися не лише велика частина столиці РФ, а й частини Московської, Тульської, Калузької та Рязанської областей. А що заважає нам зараз завдати удару по тому ж “Чагіно”? Так би мовити, симетрична відповідь.
– Тут я бачу дві причини. Один-два дрони таку підстанцію високого вольтажу вивести з ладу не зможуть. Тут треба або постійно довбати об’єкт десятками безпілотників, або використовувати “Томагавки” або далекобійну балістику. А у нас таких засобів поразки поки що немає, не вистачає ударного ресурсу.
Друга причина – політична. Так, ми успішно підриваємо російські НПЗ, завдаємо ударів по нафтовидобувних платформах і топимо танкери (треба підкреслити – порожні, щоб не допустити екологічну катастрофу). Але все це – підрив економіки країни-агресора. А удар по енергетичній інфраструктурі – це завдання шкоди цивільному населенню. Що не вітається міжнародним правом.
