Президент України Володимир Зеленський сказав французському медіа, що в Україні є критика влади, тому, на його переконання, “демократія, попри війну, жива і процвітає”. Чи відповідає це дійсності?
Зеленський також визнав, що під час воєнного стану права і свободи громадян обмежені, але вважає, що ситуація в Україні все ж таки відрізняється від ситуації в Росії, де “все вирішує одна людина, а страждають усі”.
Але насправді ж демократія в Україні під час повномасштабної війни стикається з серйозними викликами: неможливістю проведення демократичних виборів, обмеженням прав і свобод громадян, зменшенням ролі парламенту та збільшенням впливу виконавчої гілки влади, що не сприяє прозорості ухвалення рішень. Крім того, існують певні обмеження медіа, зокрема низки телеканалів, що зменшує плюралізм думок. Усе це може призвести до узурпації влади і встановлення авторитаризму.
За інформацією УП, Зеленський начебто доручив першому заступнику глави фракції “Слуга народу” Андрію Мотовиловцю підготувати план роботи парламенту в умовах, якщо Україні доведеться воювати “ще три роки”. І це означає, що воєнний стан, обмеження демократичних свобод і відсутність виборів триватимуть.
Чи процвітає в Україні демократія під час війни, та що робити для її збереження, якщо війна затягнеться, розбиралася “Політарена”.
Демократія під час війни: про що свідчить історія
Спочатку звернемося до історії. Наймасштабніший військовий конфлікт у XX столітті — Друга світова війна. Більшість європейських країн були окуповані нацистською Німеччиною або співпрацювали з нею. Звичайно, що про збереження демократичних цінностей у цих країнах не йшлося. Але у той же час Європейському континенті залишалися країни, яким вдалося зберегти демократію навіть під час великої війни. Це Швейцарія, Швеція, Ісландія та Велика Британія. Щоправда, перші три безпосередньої участі у військових діях не брали.
Швейцарія дотримувалася військового нейтралітету. Заради збереження незалежності вона пішла на економічні та політичні компроміси з нацистською Німеччиною. Так, швейцарці дозволили перевозити через свою територію німецькі та італійські військові вантажі. Уряд країни погодився продавати нацистам золото та інші дорогоцінні метали за рейхсмарки, а також надав Гітлеру великий кредит. За угодою з нацистами Швейцарія не пропустила на свою територію майже 25 тисяч єврейських біженців. Завдяки такій політиці у Швейцарії протягом Другої світової війни продовжували працювати парламент і Федеральна рада, зберігаючи основи прямої демократії.
Швеція також дотримувалася політики збройного нейтралітету. Вона уникла окупації, не брала безпосередньої участі у бойових діях, але для збереження демократичних інститутів змушена була маневрувати між Третім Рейхом і антигітлерівською коаліцією. Швеція залишалася конституційною монархією з діючим демократичним урядом. Під час війни там проводили вибори, і працював парламент.
Ісландії вдалося зберегти демократію під час Другої світової війни завдяки тому, що її у 1940 році для захисту від Німеччини окупували британські війська, оскільки своєї армії в Ісландії не було. Цікаво, що у 1944 році, навіть під час окупації, країна провела демократичний референдум, проголосивши повну незалежність від Данії. 17 червня 1944 року Ісландія була офіційно проголошена незалежною республікою.
Окремим кейсом варто згадати Велику Британію. Вона безпосередньо брала участь у війні. Британські міста постійно бомбардувала німецька авіація. В країні діяв воєнний стан. Під час війни у Британії не проводили вибори до парламенту. Попередні відбулися у 1935 році, а наступні — лише у 1945-му. Тобто парламент безперервно працював 10 років. Попри це країна зберегла демократію. Відбулося це завдяки тому, що прем’єр-міністр Вінстон Черчилль сформував уряд національної єдності, до якого увійшли представники основних партій: консерватори, лейбористи, ліберали. Парламент, у свою чергу, ухвалював надзвичайні закони, необхідні для мобілізації ресурсів, оборони країни та управління в умовах війни. Уряд і сам прем’єр-міністр транслювали британцям ідею захисту демократичних цінностей проти нацизму.
Чи потрібна українцям демократія: що показують опитування
Соціологічна служба Центру Разумкова з 11 по 18 листопада 2025 року провела опитування українців, метою якого, зокрема, було виявити ставлення до демократії. Як свідчать результати дослідження, після початку повномасштабної війни порівняно з довоєнним періодом зросла частка громадян, які вважають, що демократія є найбільш бажаним типом державного устрою для України (з 54% у червні 2021 до 66% у вересні 2025). Однак, у листопаді 2025 року цей показник став приблизно таким же (55,5%), як і в 2021 році.
Разом з тим, переважаючою є частка тих, хто вважає, що демократична політична система є хорошою для України (86,5% у 2017 і 87% у листопаді 2025). Частка тих, хто вважає, що хорошою є система, де є сильний лідер, не залежний від парламенту і виборів, зменшилася порівняно з 2017 роком з 80% до 60%.
Хоча, порівняно з 2017 роком зросла часта тих, хто вважає, що хорошою є система, де правлять військові або військовий режим (з 12% до 40%), однак, більшість (60%) продовжують вважати таку систему поганою. До того ж, 83% серед тих, хто вважає, що хорошою є система, де правлять військові або військовий режим, також вважають хорошою демократичну політичну систему, і лише 16% з-поміж них вважають демократичну систему поганою.
“Отже, в умовах війни “влада військових” в Україні переважно сприймається як засіб захистити демократичний устрій, а не альтернатива йому”, – роблять висновок соціологи.
Відносна більшість опитаних (49%) вважають, що лише виборна демократія, верховенство права та незалежний суд зможуть забезпечити порядок. Також цікаво, 47% респондентів, обираючи між свободою та матеріальним достатком, віддають перевагу свободі і лише 30% — матеріальному достатку.
Водночас більшість опитаних (38%) зазначають, що рівень демократії в Україні порівняно з 2022 роком знизився.
І головне: відносна більшість (45%) респондентів вважають, що “Україна в майбутньому буде високорозвиненою, демократичною, впливовою європейською країною”, а за вступ України до Європейського Союзу проголосували б 75% усіх опитаних, якби таке голосування відбулося найближчим часом.
Демократія в Україні процвітає? Що кажуть експерти
Директор Інституту світової політики Євген Магда, історик, кандидат політичних наук:
“Демократія в Україні перебуває в кращому стані, ніж у Росії, і це абсолютно очевидно, але має набагато більше проблем, ніж в інших країнах, які розташовані на Європейському континенті.
Демократія завжди стає першою жертвою війни. Це треба розуміти, але водночас треба усвідомлювати той факт, що ми маємо не заплющувати очі на існуючі проблеми, а чітко їх артикулювати і говорити про них.
“Офісно-парламентська республіка” в Україні постала ще у 2020 році, а після широкомасштабного російського вторгнення вона лише набула, я б сказав, більш легітимних форм, оскільки законодавство в умовах воєнного стану передбачає розширення прав президента, але візерунок державного управління в принципі не має серйозно змінюватись. Тому скажу так: сьогодні з демократією у нас не дуже добре. І це, на мою думку, велика й серйозна проблема”.
Професор Українського католицького університету у Львові Ярослав Грицак, історик, доктор історичних наук:
“Демократія в Україні ніколи не процвітала, і тим більше вона не може процвітати під час війни. Але те, що у нас була і є демократія, то це без сумніву. Я маю два робочі мінімальні критерії: демократія існує, доки ніхто не знає, хто виграє на наступних президентських виборах, і доки не переслідують опозицію. Україна відповідала цим критеріям і перед війною, і продовжує відповідати їм під час війни. Думаю, однак, що проблема у нас не з демократією, а з політичним життям: головні органи демократії, включно з парламентом, паралізовані і не працюють. І вина тут не тільки війни, а конкретно й самої української влади включно із Зеленським.
У нас є демократія by default, але у нас немає інституціоналізованої демократії: демократії, яка спирається на стабільні і функцінуючі інституції. Ця проблема була перед війною, а тепер вона посилилася.
Нам треба у першу чергу зберегти країну та життя її громадян. У часи війни безпека неминуче виходить на перше місце, часом коштом демократії. Існує проста історична закономірність: демократії краще воюють, але за умови, що війни не тривають надто довго. Війна токсична, чим довше триває війна, тим важче зберігати демократію.
Але я думаю, що у нашому випадку середнім знаменником між демократією і безпекою є створення уряду національної єдності, який базуватиметься не на особистій лояльності, а на меритократії. Одним з головних викликів для такого уряду було б відновлення базової справедливості, коли спільний тягар війни кожен і кожна нестимуть у міру своїх можливостей, а не уникатимуть його через гроші чи привілеї, і, що ще гірше, не наживатимуться на війні”.
Голова Правління Української Гельсінської спілки з прав людини Євген Захаров — правозахисник, директор Харківської правозахисної групи, учасник дисидентського руху 1970–1980-х:
“Сказати, що у нас демократія процвітає, на мій погляд, не можна. Це оціночне судження Зеленського. Ми всі знаємо про “бусифікацію”, порушення прав людини та обмежений доступ до інформації. Наприклад, Україна видає іншим країнам тих, хто захищав її у лавах ЗСУ, і це для мене абсолютно неприйнятно. Можна й інші приклади навести.
Водночас, сказати, що в нас немає демократії, теж не можна. Україна все ж є демократичною державою, попри те, що у нашої влади проявляються деякі авторитарні тенденції.
Є певні маркери за якими можна визначити, що наша держава залишається демократичною. Наприклад, ви не можете впевнено сказати, хто виграє вибори, чи то парламентські, чи то президентські. Невідомо, як люди проголосують. І це одна з ознак демократії.
У будь-якій авторитарній країні такого бути не може. Візьміть, наприклад, Росію. Там заздалегідь добре відомо, хто виграє вибори, і навіть відомо, з яким результатом.
Ще один маркер демократичної держави — це коли вас посилають кудись подалі, а ви все ж таки йдете, куди хочете, розумієте? Я добре пам’ятаю часи, коли так не було, коли ви їхали туди, куди вас відправляли через ваші переконання. Я маю на увазі табори.
Зараз все ж таки не так, і, попри всі недоліки, які в нас є, і порушення прав людей, держава все ж таки є демократичною, і керівництво не може не прислухатися до людей. Вірніше, люди змушують прислухатися до себе.
Що нам потрібно робити, щоб демократія зберігалася? По-перше, потрібно бути активними. Коли ми бачимо антидемократичні прояви представників державної влади, про це треба публічно говорити, вказувати на них, і намагатися змінити ситуацію так, щоб таких проявів не було в майбутньому. Отже, демократію треба захищати щодня.
Ще один маркер збереження демократії — шлях до Євросоюзу. Це записано в нашій Конституції. І тут можна завжди подивитися, наскільки ті дії, чи кроки, які робить влада, відповідають загальноєвропейським демократичним стандартам, наскільки вони відповідають праву Європейського Союзу. Ну, зокрема, існує Європейська хартія основоположних прав і свобод Європейського Союзу, яка була ухвалена в грудні 2009 року. Це була частина Конституції Європи, яка, однак, не ухвалена. Проте друга частина цієї Конституції, а саме ця хартія була ухвалена більшістю і набула чинності. Це найвищий документ з прав людини для членів Європейського Союзу.
Я би радив завжди дивитися, наскільки дії влади відповідають цій хартії. Обмежуючи права, влада посилається на воєнний стан. Це правильно. Обмеження передбачені у 64 статті Конституції України. Але ці обмеження мають бути пропорційними. Це важливо. І на це треба звертати увагу.
Підсумовуючи, скажу: демократія у нас не процвітає, але вона є, і щоб вона залишалася, кожен українець повинен проявляти активність і за неї боротися, війна при цьому не є перешкодою”.
