Велика Палата Верховного Суду дозволила не оприлюднювати нові декларації родинних зв’язків та доброчесності суддів і кандидатів, пояснюючи це загрозою національній безпеці.
Навряд таке рішення позитивно вплине на довіру українців до судової системи. Згідно з опитуванням соціологічної групи Рейтинг (Rating Group) і Консультативної місії Європейського Союзу (КМЄС), проведеним упродовж 31 липня
– 5 серпня, українські суди мають довіру всього у 4% громадян. Тоді як рівень недовіри сягає 73%.
Судова справа № 990/406/24 про декларації доброчесності суддів розпочалася з позову експертки аналітичного центру DEJURE, вона оскаржувала бездіяльність Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС) щодо неоновлення реєстру декларацій родинних зв’язків та доброчесності суддів.
Але Касаційний адміністративний суд Верховного Суду 12 березня 2025 року відмовив у задоволенні позову, а Велика Палата Верховного Суду 17 липня 2025 року залишила це рішення без змін, тобто дозволила не оприлюднювати нові декларації родинних зв’язків та доброчесності суддів і кандидатів.
Ці суди висвітлили конфлікт між вимогами законодавства про відкритість інформації та обмеженнями, введеними через воєнний стан. Але перед тим, як торкнутися проблематики, треба пояснити, що таке ВККС та як судді повинні декларувати про свої статки та родичів.
Що таке ВККС
Вища кваліфікаційна комісія суддів України (ВККС) – це незалежний державний орган суддівського врядування, створений відповідно до Закону України “Про судоустрій і статус суддів”.
ВККС діє на постійній основі у системі правосуддя і відповідає за добір, кваліфікаційне оцінювання суддів та кандидатів на суддівські посади. Комісія складається з 16 членів, які призначаються на чотири роки. Її основні функції включають перевірку професійної компетентності, етики та доброчесності суддів, а також ведення реєстрів, пов’язаних із судовою діяльністю.
ВККС є розпорядником публічної інформації, зокрема реєстру декларацій родинних зв’язків та доброчесності, який має оприлюднюватися у формі відкритих даних відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №835 від 21 жовтня 2015 року.
Що таке декларації доброчесності суддів та як їх подають
Декларації родинних зв’язків та доброчесності – це спеціальні документи, які судді та кандидати на посаду судді зобов’язані подавати щорічно для забезпечення прозорості та запобігання конфліктам інтересів. Вони регулюються статтями 61 та 62 Закону “Про судоустрій і статус суддів”. Крім того, оприлюднювати декларації зобов’язує закон “Про доступ до публічної інформації” та постанова Кабміну №835 від 21 жовтня 2015 року.
- Декларація родинних зв’язків: містить інформацію про близьких родичів судді (батьки, діти, подружжя, брати/сестри або особи, з якими ведеться спільний побут тощо), їхні посади, місця роботи чи навчання, особливо якщо вони пов’язані з юридичною сферою. Це допомагає виявити потенційні конфлікти інтересів, наприклад, якщо родич працює в судовій системі.
- Декларація доброчесності: містить заяви судді про дотримання принципів незалежності, об’єктивності, етики та відсутність корупційних ризиків. Суддя підтверджує, що не вчиняв дій, які могли б підірвати довіру до судової влади, наприклад, не брав участь в політичній діяльності чи не мав зв’язків з корупційними схемами.
Процедура подання:
- Судді та кандидати подають декларації до ВККС щорічно до 31 березня за попередній рік (або під час добору/оцінювання).
- Документи подаються в електронній формі через офіційний портал ВККС або в паперовому вигляді з електронним підписом.
- ВККС перевіряє декларації, формує реєстр і оприлюднює його на своєму офіційному сайті та на Єдиному державному вебпорталі відкритих даних (data.gov.ua).
- Декларації є відкритими для загального доступу, за винятком випадків, коли закон дозволяє обмеження. Це забезпечує громадський контроль за судовою владою.
Згідно із Законом “Про доступ до публічної інформації”, така інформація вважається публічною і не може бути віднесена до конфіденційної без законних підстав. Інакше кажучи, усі громадяни повинні бачити ці декларації.
Здавалося б: усе зрозуміло. Але проблема в тому, що під час воєнного стану судді раптово перестали подавати декларації, і щодо цього навіть відбувся судовий розгляд: а як же прозорість?
Судовий процес щодо декларацій
Конфлікт виник через неоновлення реєстру декларацій після повномасштабного вторгнення РФ — за 2023-2024 роки. Останнє оновлення відбулося 15 лютого 2022 року, напередодні введенням воєнного стану. 24 лютого 2022 року Рада суддів України рекомендувала обмежити доступ до цих даних для захисту безпеки суддів та їхніх сімей. ВККС, посилаючись на частину 2 статті 6 Закону “Про доступ до публічної інформації”, тимчасово припинила оприлюднення, аргументуючи це ризиками для національної безпеки: розголошення могло б полегшити тиск на суддів, шантаж чи атаки, особливо якщо родичі перебувають на окупованих територіях або залучені до оборони.
Громадська активістка, пов’язана з DEJURE, яка займається аналізом судової системи та підготовкою звітів про доброчесність суддів, звернулася до ВККС зі скаргами у червні та жовтні 2024 року. Мовляв, де декларації, чому судді приховують свої статки?
Комісія відповіла, що працює над відновленням доступу, але з урахуванням безпеки.
Вважаючи це бездіяльністю, активістка подала позов до суду, вимагаючи визнати протиправним неоновлення реєстру та зобов’язати ВККС оприлюднити дані за 2023-2024 роки. Вона аргументувала, що декларації є відкритими за законом, а обмеження не відповідає “трискладовому тесту”.
ВККС заперечувала, стверджуючи, що воєнний стан виправдовує обмеження: дані містять персональну інформацію, яка може бути використана ворогом. Комісія вживала заходів для відновлення доступу, наприклад, зверталася до Ради суддів, голів судів та міжнародних партнерів (ЄС “Право-Justice”, USAID тощо) для консультацій. І такий висновок: декларації суддів треба приховувати.
Що вирішив Касаційний адміністративний суд
Рішення Касаційного адміністративного суду від 12 березня 2025 року: суд відмовив у позові, застосувавши “трискладовий тест”.
Що таке “трискладовий тест”? Це юридична конструкція, яка використовується в українському законодавстві та міжнародній практиці для оцінки правомірності обмеження доступу до публічної інформації.
Інакше кажучи, вирішується питання, коли інформація є загальнодоступною, а коли вона є прихованою.
Обмеження доступу до інформації має переслідувати одну з цілей, визначених згаданим Законом. Згідно з частиною другою статті 6 такими цілями можуть бути:
- Захист національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку.
- Запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням.
- Охорона здоров’я населення.
- Захист репутації або прав інших осіб.
- Запобігання розголошенню конфіденційної інформації.
- Підтримання авторитету та неупередженості правосуддя.
Суд визнав: декларації не подають, бо не можна. Бо небезпечно, тобто обмеження має легітимну мету (захист безпеки), реальну шкоду (ризики для суддів та сімей) і є пропорційним, оскільки суспільний інтерес у прозорості не переважає над безпекою під час війни.
Позивачка спробувала оскаржити таке рішення.
Постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 липня 2025 року апеляцію відхилила, підтвердивши висновки суду першої інстанції. Велика Палата підкреслила, що право на інформацію не абсолютне (стаття 34 Конституції України, Конвенція про права людини). Обмеження відповідає міжнародним стандартам: така позиція ВС.
Однак, таке рішення Верховного Суду викликає серйозні сумніви щодо справжніх мотивів приховування декларацій, адже воєнний стан може слугувати зручним прикриттям для корупції у судовій системі.
Читайте також: У яких країнах навчаються діти українських суддів: “Географія — від Словаччини і Австрії до Канади і США”
Критика від фундації DEJURE: законопроєкт № 13165-2 як загроза реформам
У контексті дискусій про декларації доброчесності та їхню перевірку, у серпні-вересні 2025 року активізувалася громадська критика щодо законопроєкту №13165-2, який просувають народні депутати фракції “Слуга народу”.
Цей документ, ініційований заступником голови Комітету Верховної Ради з питань правової політики Іваном Калауром, стосується удосконалення механізмів перевірки доброчесності суддів, зокрема через декларації. Однак, за оцінкою фундації DEJURE, законопроєкт не лише не вирішує проблеми, але й погіршує ситуацію, блокуючи очищення Верховного Суду від корупційних ризиків.
Згідно з аналізом DEJURE, опублікованим на їхньому сайті 29 серпня, законопроєкт 13165-2 є “гіршим” за попередні версії (13165 та 13165-1).
Він, як заявили дослідники судової системи, виключає перевірку суддів ВС, обмежуючи аналіз лише одним звітним періодом (роком), і не передбачає залучення міжнародних експертів чи Громадської ради доброчесності на повноцінних засадах.
Замість цього пропонується “імітація перевірки”, де поняття “незалежних експертів” залишається розмитим, що дозволяє владі формально звітувати про прогрес перед міжнародними партнерами. Фундація наголошує, що це суперечить вимогам програми Ukraine Facility ЄС, яка до 2 кварталу 2025 року вимагає розширення перевірки декларацій (весь період діяльності судді), уточнення їхнього змісту та вдосконалення механізмів.
“Ініціатива депутатів імітує перевірку, а не запроваджує реальний інструмент очищення найвищої судової інстанції”, – цитує DEJURE експертів організації.
Позиція Верховного Суду щодо законопроєкту не є прямо вираженою у публічних заявах, але DEJURE інтерпретує його як спробу “не чіпати” ВС, що може бути пов’язано з опором з боку суддівського корпусу до зовнішнього контролю.
Комітет ВР з правової політики підтримав проєкт закону, аргументуючи необхідністю “швидкого” врегулювання, але без детальних обґрунтувань щодо виключення Верховного Суду. DEJURE бачить у цьому загрозу судовій незалежності: збереження неперевірених суддів ВС підриває довіру до правосуддя, блокує євроінтеграцію та дозволяє корупційним ризикам процвітати.
У своєму спецпроєкті “Верховний Суд без масок: корупція, протидія реформам і російські паспорти” DEJURE документує конкретні приклади проблем у ВС, підкреслюючи, що справжнє очищення можливе лише за участі громадськості та міжнародних експертів з повною перевіркою декларацій за весь період.
DEJURE закликає доопрацювати законопроєкт, прописавши обов’язкову перевірку суддів ВС через декларації доброчесності із залученням міжнародних експертів.
Аналізуючи надані документи та критику, можна зробити висновок, що зауваження DEJURE Foundation в цілому відповідають дійсності, оскільки законопроєкт дійсно не проходив публічних консультацій, що знижує прозорість його підготовки, надає Вищій кваліфікаційній комісії суддів України широкі повноваження щодо визначення додаткових критеріїв доброчесності. Це несе ризик політичного впливу та суб’єктивності, а також створює ізольовану систему декларування, не інтегровану із загальнодержавною системою е-декларування НАЗК, що ускладнює моніторинг.
Щодо перевірки суддів Верховного Суду, то критика їхнього виняткового статусу є необґрунтованою, оскільки текст законопроєкту чітко поширюється на всіх суддів, включаючи суддів ВС, про що свідчать як загальні формулювання, так і зокрема пункт 3 статті 61, що зобов’язує розкривати зв’язки з особами, які є або були суддями, без жодних винятків для ВСУ.
Декларації суддів приховують: що з цим робити?
Ситуація з деклараціями суддів в Україні у 2025 році відображає глибокий конфлікт між необхідністю забезпечення національної безпеки в умовах воєнного стану та суспільним запитом на прозорість і боротьбу з корупцією в судовій системі. Рішення Верховного Суду у справі № 990/406/24, які підтримали обмеження доступу до реєстру декларацій родинних зв’язків та доброчесності, аргументуючи це захистом суддів та їхніх сімей, викликали обґрунтовані сумніви щодо справжніх мотивів таких дій. Воєнний стан, безперечно, створює реальні загрози, але його використання як виправдання для непрозорості може слугувати зручним прикриттям для збереження корупційних практик, що підривають довіру до судової влади.
