Початок нинішнього тижня ознаменувався двома інформаційними подіями, які вдало зійшлися у часі і “підсвітили” одна одну. В понеділок, 11 вересня, Київський міжнародний інститут соціології оприлюднив результати дослідження, не надто приємні Банковій: 78% українців вважають, що за корупцію в українському уряді та військових адміністраціях несе пряму відповідальність президент Володимир Зеленський. Днем пізніше він ветував скандальний закон про закрите декларування доходів і майна чиновників з вимогою відкрити реєстр.
Спільним для обох новин є слово “корупція” та боротьба з нею. Разом з політологом Олегом Постернаком “Політарена” розбиралася, як ці події доповнюють одна одну і як Зеленський “штовхає” свою передвиборчу кампанію, що де-факто вже триває.
Президент відповідає за корупцію: чи дійсно тут є маніпуляція
Дослідження КМІС, а саме питання про відповідальність президента за корупцію, викликало цілком очікувану критику від “слуг”, палкі обговорення в соцмережах, а також зауваження від деяких експертів. Керівник фракції “Слуга народу” у Раді Давид Арахамія назвав дослідження маніпулятивним. Міністр цифрової трансформації Михайло Федоров згадав, що він теж соціолог за освітою, і назвав дослідження КМІС “дивним”, а навкруги питання теж побачив маніпуляцію. Думку представників влади розділяють і деякі експерти.
Керівник Центру громадської аналітики “Вежа” Валерій Клочок в інтерв’ю “Радіо NV” обережно визнав опитування досить маніпулятивним, хоч і не поставив це в провину соціологам.
“Постановка питання багато в чому визначає відповідь, — зазначає він. — Якби було поставлене питання без (вказування, — ред.) того, кого соціологічна група вважає винним, а, до прикладу, “Кого ви вважаєте винним у корупції в Україні”, а далі низка запитань: “Президента”, “Верховну раду”, “правоохоронні органи”, інші варіанти — думаю, ми би здивувалися відповідям. А тут винен чи не винен? Ну, окей – винен”.
Така соціологія, на думку експерта, є політично вмотивованою й не дуже доречною під час війни. Він вважає не дуже приємним те, що “всіх собак вішають на одну інституцію”. Проте визнає: громадська думка, що влада сьогодні дійсно у великій мірі сконцентрована на Банковій, сформована справедливо. “Чому? Тому що ми перебуваємо в воєнному стані”, — пояснює він.
Політолог Олег Постернак в інтерв’ю “Політарені” зауважив, що і у “Демініціатив”, і у “КМІС” поважне ім’я на соціологічному ринку, тож для них було б надто ризиковано було йти на маніпулятивне чи замовне опитування.
“Я б не сказав, що це свідома маніпуляція. Скоріше це спроба налаштувати варіанти відповідей для наших українських респондентів у дуже нішевому порядку, відповідно до їхніх інфантильних, примітивних схем розуміння української політики”, — розмірковує Постернак.
На його думку, можна було б додати більш наукового підходу чи інших, раціональних формулювань і відповідей, але дослідники вирішили сформулювати їх так, як звикли це робити пересічні українці у своєму побутовому середовищі – на кухнях, у громадському транспорті, в соцмережах.
Це “підсвітило” їхнє сприйняття проблеми. Що і не дивно, адже всіх українських президентів в усі періоди історії виборці звинувачували в очолюванні корупції. Така особливість менталітету, комунікативної культури та сприйняття політики українцями.
Президент сам “повісив на себе всіх собак”
Зрозуміло, що президент не може відповідати за корупцію на всіх рівнях — у місцевих держадміністраціях чи органах самоврядування, в міністерствах та відомствах, на державних підприємствах. Але при цьому варто визнавати об’єктивні причини, чому все “валять” на голову держави.
За останні два-три роки в Україні неформально змінилась суть політичної системи. За Конституцію у нас парламентсько-президентська країна, але насправді вибудована суперпрезидентська модель управління державою. І українське громадянське суспільство це відчуває.
“Воно бачить, що при нерішучому прем’єрі урядом керує Офіс президента —власне президент, керівник ОП і його заступники. Воно розуміє, що український парламент спочатку в режимі “шаленого принтера”, а потім, під час воєнного стану, голосує майже усі законопроекти, які хоче президент і його Офіс. Яке враження має бути у українського суспільства?” — зауважує Постернак.
Він нагадує, що за часів Ющенка, а ще більше при Петрі Порошенку в українців сформувалось бачення необхідності балансів і стримувань —президент відповідає за національну безпеку і зовнішню політику, прем’єр, — бажано коаліційного уряду — за економічну складову державної політики. Але після 2019 року і появи монобільшості в парламенті, все змінилося.
“Ми не хочемо балансів, стримувань. В нас є президент, він став центром, і так ми увійшли у війну. І зараз, коли вона все “підсвічує”, це рикошетом б’є по президенту”, — каже політолог.
Він припускає, що самому Зеленському, як людині, ймовірно, не дотичної до політичної корупції та чорних схем — на відміну від його найближчого оточення, — дуже неприємно відчувати цей особистий випад, натяк від громадянського суспільства. Але це не ознака недовіри до голови держави, втрати його лідерської ролі. Це наслідок режиму тимчасової особистої влади і її культу, вибудованого за останні місяці війни.
Обурення “слуг” — стратегія
Олег Постернак припускає, що бурна реакція “Слуг народу”, які кинулися вигороджувати президента і підозрювати соціологів у маніпуляціях і тим самим підсилили увагу до дослідження, може бути навмисною.
“Я думаю, це було зроблено спеціально. Це така технологія щеплення: така дискусія боляче б вдарила, якби зараз йшла виборча кампанія – по президентові, по політиці його майбутнього нового брендового блоку… Інша справа, якщо це зробити раніше, завчасно, “програти платівку”, щоб потім громадянське суспільство не сильно тригерило”, — пояснює він.
При цьому одночасно виборцю постійно демонструється “фірмовий” президентський стиль — то у вигляді прирівнювання корупції до державної зради, то у вигляді вето на закриття декларацій. Всі ці дії покликані довести, що Зеленський рішучо налаштований на боротьбу з корупцією. Тож “соціологічний скандал” збільшив увагу до президента, щоб під час виборів не було гірше.
Чому дослідження КМІС з’явилося саме зараз
Окрім просто збігу є й інша версія появи дослідження саме зараз і у нинішньому вигляді.
“Враховуючи, що багато соціологічних досліджень замовляють наші міжнародні партнери, можливо, що це такий собі “привіт” президенту Зеленському, оскільки на Заході зацікавлені у поверненні балансу в українській політиці, коли є коаліційний уряд, який не залежить від президента і його врівноважує”, — зазначає Постернак.
Він пояснює, що на Заході розуміють, що повернути систему противаг зараз дуже важко. Але це можна зробити через скерування певних інформаційних кампаній, що, власне, ми і можемо спостерігати.
“Зараз режим екстравлади вигідний, а що буде після? Там впевнені, що владна верхівка України захоче пролонгації такого режиму, а Заходу це не вигідно, їм потрібна система стримувань. І для цього треба завдати точкових тактичних ударів по цьому українському моноліту”, — припускає експерт, ще раз підкреслюючи, що це лише одна з версій.
Вето президента наближає його другий термін
Ще одна важлива подія – ветування закону, який “закривав” декларації чиновників ще на рік. Тут Зеленський зробив цілком очікуваний крок, задовільнивши запит як своїх прихильників, так і противників. Незадоволені хіба ті, кому доведеться показати, як змінився їхній добробут з лютого 2022 року.
Олег Постернак вважає, що таке рішення спричинене впливом як зовнішніх, так і внутрішніх чинників: “Думаю, що в Офісу президента було два варіанти. План А: Верховна Рада закриває декларації, на рік ухвалює цей закон, західні партнери, хоча і покритикують для проформи, але поки вдасться убезпечити владну піраміду від масштабного струсу, який відбувся б у випадку, якби ці декларації були відкриті вже зараз”.
І такий підхід можна вважати цілком логічним: після скандалів в Міноборони, журналістських розслідувань щодо Ростислава Шурми з ОП, розкриття декларацій тих, хто під час війни розжилися — хто новим авто, хто новою квартирою, боляче вдарить по мотивації захищати країну та мобілізації. Масштаб всенародного стресу і роздратування можна лише уявити, тому в цьому випадку розрахунки політичної безпеки та стабільності можна назвати виправданими для влади.
“План Б полягав в тому, що якщо парламент ухвалить [закон про закриття декларацій], а суспільство почне активно протидіяти, президент, коли ветує, виглядатиме гідно. Як рефері, модератор, який став на бік справедливості і проєвропейських правил. А винуватий знову поганий парламент”, — продовжує експерт.
Він цілком згоден і з припущенням, що вето президента може бути ефектною піар-акцією в рамках підготовки до виборів, яка вже йде повним ходом.
“Це правильне враження. Передвиборча кампанія йде в прихованому, латентному вигляді, але досить активно. Йде паралельно з бойовими діями і ракетними обстрілами, до цієї реальності ми також майже звикли. Така парадоксальна політична мозаїка. Так, це підготовка”, — погоджується політолог.
Зеленський б’є своїх, щоб чужі готувалися
Поки що Зеленський довів, що він — “батько” в Україні і не бажає вертатися до довоєнних корупційних практик. Але відкриття декларацій не буде легким для України. Хоча б тому, що невідомо, як це ще буде голосуватися. Частина депутатів, як мінімум, може “зникнути”, не прийти на засідання. І переймаються не тільки “слуги народу”, а й інші фракції.
“Зараз парламент перебуває в надзвичайно репутаційно підвішеному стані, коли, з одного боку, може стати жертвою грандіозного політичного урагану через неухвалення прозорості декларацій, а з іншого, розкриття декларації зараз може викликати ще більший суспільний шок. Деякі відомі, публічні депутати – їм є що приховувати за останні роки, особливо за півтора року війни. Вони нажилися майном і в очах суспільства будуть виглядати досить негарно,” — додає Постернак.
На його думку — і з нею важко не погодитися, спостерігаючи за поточними політичними іграми, — президент хоче освоїти нішу головного антикорупційного борця. І у 2023-му він це постійно демонструє – варто згадати хоча б арешт Коломойського чи “чистку” в Міноброни.
По-перше, йому це потрібно для міжнародного авторитету і отримання військової допомоги. По-друге, президенту потрібні гучні ефектні публічні ходи, оскільки суспільство очікує їх від нього, як і певних результатів. А якщо цю нішу захопить не президент, її захоплять лідери опозиції, і також в умовах передвиборчої боротьби.
Останнім, щоправда, теж варто готуватися до “чорних днів”. Бо зараз Зеленський б’є по своїх, показово. Рано чи пізно настане час показово бити і чужих.
“Опозиції варто також приготуватися, бо в президента нема вибору, — підсумовує Постернак. — Він хоче вийти після війни з оновленим порядком денним — модернізації країни, країни з нуля, її перевлаштування і перезаснування. Тому, думаю, він як ніколи хотів би показати певний результат і тим самим знизити травмуючий ефект у випадку можливого компромісу з Російською Федерацією. Наприклад, тут ми не змогли відвоювати, умовно, Крим, зате ми максимально жорстко будуємо нову антикорупційну реальність в Україні: ось справи, ось вироки, ось люди сидять в СІЗО, а може навіть отримали строки”.
Чому дослідження КМІС “образило” президента
Результат опитування, оприлюднений Київським міжнародним інститутом соціології містить лише вісім питань різної тематики. Найбільший резонанс викликали два з них.
Твердження, що “президент несе пряму відповідальність за корупцію в уряді, воєнних адміністраціях?” підтримало 77,6% респондентів, причому найбільшу частку — 80,1% — дав схід країни.
Тезу, що іноземна військова допомога Україні має надаватися за умови ефективної боротьби з корупцією, підтримало 55,1% респондентів, причому тут найактивнішими виявилися тилові захід (60,6%) та центр країни (61,2%), а от південь і схід, які найбільше потерпають від бойових дій, дали лише 47,1% і 39,4%.
Дослідження складається з результатів двох загальнонаціональних опитувань. Одне було проведене Фондом “Демократичні ініціативи” імені Ілька Кучеріва спільно з соціологічною службою Центру Разумкова з 9 по 15 серпня за підтримки програми MATRA, фінансованої Посольством Нідерландів в Україні. Друге проведене “Демініціативами” та КМІС з 3 по 17 липня за підтримки Празького центру громадянського суспільства.
Додамо, що у КМІС відреагували на критику. Там зауважили, що, по-перше, “відповідальний” не означає “причетний”. По-друге, серед громадськості відчутний запит на боротьбу з корупцією. А оскільки українці погано розбираються в державному управлінні і зазвичай персоналізують в особі президента того, хто, на їхню думку, здатен і має привнести необхідні зміни, то запитання відображає запит і заклик до голови держави вчинити рішучі дії боротьби з корупцією.
