У грудні 2025 року судова система України продовжує боротися з хронічним кадровим голодом.
Станом на 1 липня 2025 року в місцевих та апеляційних судах України працювало 4 290 суддів, при цьому 3 687 посад залишалися вакантними. З літа ситуація не покращилася. Голова Верховного Суду (ВСУ) Станіслав Кравченко вважає, що кадровий дефіцит – це основна проблема українського правосуддя: фактично штат суддів заповнений лише на 54%.
Ця статистика руйнує популярний міф про “золоті суддівські крісла” та нескінченний потік грошей за “потрібне рішення”. Якщо б посада судді справді гарантувала легкі й величезні гроші, то за наявності майже 3700 вакансій ми б бачили величезні черги охочих зайняти ці місця. Натомість конкурс на суддівські посади роками залишається низьким або формальним, а значна частина призначених суддів – це переважно ті, хто вже працював в юридичній системі (помічники, секретарі, адвокати).
“Політарена” детально розбирає, як саме в Україні стають суддею, які вимоги висуває закон, як будувати кар’єру від районного суду до Верховного, скільки платять суддям на різних рівнях, чому професія втрачає привабливість попри високі зарплати, та які реальні проблеми чекають на тих, хто обирає мантію.
Роль судової влади та її структура
В Україні влада поділена на три незалежні гілки: законодавчу (парламент), виконавчу (уряд) та судову. Цей розподіл повинен призвести до так званої системи стримувань і противаг, щоб влада не була сконцентрована виключно в одних руках. Але на практиці не все так ідеально.
Судова влада – інстанція, яка може остаточно визначити, чи порушений закон, призначити покарання винному чи відновити справедливість. Без незалежних судів інші гілки влади легко зловживають повноваженнями, що призводить до несправедливості та втрати довіри суспільства. Конституція України гарантує суддям недоторканність, забороняє будь-яке втручання в їхню діяльність і встановлює довічне призначення після перших років роботи, аби забезпечити незалежність.
Структура судової системи закріплена в Законі України “Про судоустрій і статус суддів” від 02.06.2016, вона трирівнева і відносно проста:
- місцеві суди – це районні, міські та міськрайонні суди, де розглядається абсолютна більшість справ: від дрібних адміністративних порушень до серйозних кримінальних чи цивільних спорів.
- апеляційні суди переглядають рішення місцевих по суті. Є загальні апеляційні (по областях), а також окремі апеляційні господарські та адміністративні.
- Верховний Суд – найвища інстанція для касаційного перегляду, де забезпечується єдність судової практики.
Суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Виділяють господарські суди для економічних спорів (між підприємствами, щодо договорів, банкрутства тощо), а також адміністративні – для спорів з державою (податки, оскарження актів органів влади, соціальні виплати).
Окремо діють два вищі спеціалізовані суди. Вищий антикорупційний суд (ВАКС) – створений у 2019 році для розгляду справ про топкорупцію, аби уникнути впливу на рішення з боку звичайних судів. Другий – Вищий суд з питань інтелектуальної власності, який захищає патенти, торгові марки та авторські права.
Також у 2025 році створили Спеціалізований окружний адміністративний суд (та апеляційний) для розгляду справ, де учасниками є центральні органи виконавчої влади (міністерства, державні служби тощо).
Варто згадати й про Конституційний Суд, який перевіряє закони, акти влади та міжнародні договори на відповідність Основному Закону, а також тлумачить його норми. Зараз робота КС обмежена.
Читайте також: Криза Конституційного Суду: чому його робота паралізована, і які це має наслідки для демократії
Така структура покликана зробити правосуддя доступним і спеціалізованим, але через кадровий дефіцит багато судів працюють на межі можливого.
Хто може стати суддею: вимоги та процедура
Закон України “Про судоустрій і статус суддів” чітко визначає критерії в статті 69. На посаду судді може бути призначений громадянин України, не молодший 30-и та не старший 65-и років, який має вищу юридичну освіту і стаж професійної діяльності у сфері права щонайменше 5 років.
Кандидат повинен володіти державною мовою на рівні стандартів, не мати судимостей, не бути членом політичних партій і, головне, відповідати критеріям доброчесності та професійної етики.
Щодо родинних зв’язків із високопосадовцями, наприклад, якщо в кандидата родич – депутат. Це не є перешкодою для обіймання посади судді. Стаття 61 зобов’язує подавати декларацію родинних зв’язків, де вказуються близькі родичі (подружжя, батьки, діти, брати/сестри, дідусі/бабусі, онуки, а також співмешканці та їхні родичі), якщо вони займають або займали протягом останніх п’яти років посади в органах влади – це депутати Верховної Ради чи місцевих рад, члени Кабміну, керівники центральних органів, прокурори, судді тощо.
Ця декларація публічна, і Громадська рада доброчесності чи Вища кваліфікаційна комісія суддів України (ВККС) перевіряють, чи не створюють такі зв’язки конфлікт інтересів або сумніви в незалежності. Якщо сумніви обґрунтовані (наприклад, родич активно впливає на судову систему), кандидата можуть не рекомендувати. Але сама по собі наявність родича-депутата не є підставою для відмови, усе залежить від оцінки доброчесності.
Процедура добору суддів – єдиний конкурс через ВККС
Кандидату необхідно подати заяву, паспорт, анкету, мотиваційний лист, декларації доброчесності та родинних зв’язків, диплом юриста, підтвердження 5-річного стажу в праві, медогляди, згоду на перевірки, декларацію доходів та сертифікат володіння українською мовою. ВККС перевіряє документи на відповідність вимогам, допускає до анонімного кваліфікаційного іспиту (тести з когнітивних здібностей, історії української державності, права та практичне завдання за спеціалізацією: адміністративна, господарська чи загальна; прохідний бал – 75%). Результати іспиту публічні, фіксуються на відео.
Далі йде спеціальна перевірка для тих, хто склав іспит: запити до державних органів про доходи, майно, родину, формування досьє. Якщо є сумніви – співбесіда, можливе відсторонення. За потреби – конфіденційна морально-психологічна перевірка.
Якщо всі етапи пройдено (а це може зайняти місяці і навіть роки), ВККС рекомендую президенту особу для призначення суддею. А там уже як він вирішить.
Шлях кандидата на посаду Конституційного Суду також непростий та передбачає декілька етапів. КС складається з 18 суддів: по 6 суддів призначають президент, Верховна Рада та З’їзд суддів України.
Кар’єрний зріст: від районого суду до Верховного
Кар’єра судді – це поступовий рух вгору за конкурсом, прописаний у статтях 28, 38, 79-82 Закону “Про судоустрій і статус суддів”.
Старт кар’єри судді завжди знаходиться у місцевому суді (районному чи міському), де він набирають базовий досвід розгляду справ.
Для переведення до апеляційного суду потрібен стаж роботи суддею не менше 5 років (альтернатива – науковий ступінь у праві та 7 років наукової роботи або 7 років адвокатської практики з представництвом у судах).
Для Верховного Суду вимоги вищі: стаж суддею не менше 10 років (або науковцем чи адвокатом).
Адміністративні посади – голів суду, його заступників обирають збори суддів шляхом таємного голосування.
Багато суддів починають з помічників, набираючи стаж, а потім проходять конкурси. Приклад – голова Верховного Суду Станіслав Кравченко, який пройшов шлях від стажиста до касаційного судді.
Зарплати суддів на різних рівнях
Зарплата судді в Україні залежить від рівня суду, де він працює, і розраховується на основі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який на 1 січня 2025 року становить 3028 гривень. Це базовий показник, що не змінюється протягом року. Основна частина винагороди – це посадовий оклад, який для судді місцевого суду дорівнює 30 таким мінімумам, тобто 90 840 гривень на місяць. Для судді апеляційного суду чи вищого спеціалізованого – 50 мінімумів, або 151 400 гривень. А для судді Верховного Суду – аж 75 мінімумів, що дає 227 100 гривень на місяць. Ці суми без урахування додаткових доплат, і вони виплачуються з першого дня роботи в штаті суду.
До окладу можуть додаватися регіональні коефіцієнти залежно від розміру міста, де розташований суд. Наприклад, якщо суд у населеному пункті, де проживає від 100 тисяч осіб, коефіцієнт 1,1 – отже, оклад для місцевого судді зросте до 99 924 гривень. У місті з населенням від 500 тисяч – 1,2, що робить суддівський оклад на рівні 109 008 гривень. А в мегаполісі з мільйоном жителів – 1,25, і тоді вже оклад судді становить 113 550 гривень. Це правило діє, щоб врахувати різницю у вартості життя у різних регіонах.
Додаткові доплати роблять зарплату ще вищою. За вислугу років: від 15% (після 3 років) до 80% (після 35 років) від окладу – наприклад, для місцевого судді з 20-річним стажем доплата 50%, або +45 420 гривень. За адміністративну посаду доплати такі: голова суду – додається 10%, заступник чи секретар – 5%. Доплачують й за наукову ступінь, якщо вона є в судді (кандидат, доктор наук).
Отже, мінімальна зарплата судді місцевого суду без доплат – близько 91 тисячі гривень, але з урахуванням стажу, посади та регіону вона легко сягає 150-200 тисяч гривень чи більше. Усе це регулюється тільки спеціальним законом про судоустрій і статус суддів (ст. 135), без втручання інших норм.
Але ж чому попри високу, порівняно з іншими професіями, зарплату (середня з/п в Україні на грудень 2025 року становить 27 тис. грн) катастрофічно не вистачає суддів у системі, а кандидатів майже немає?
Дефіцит суддів: аналіз даних і причин
Причини глибокі й взаємопов’язані.
- По-перше, шалене навантаження: на одного суддю в середньому щодня припадає 4 справи. Суддя Марина Барсук зазначає: “Неможливо ухвалювати виважені рішення, коли ти виснажений. Шалене навантаження, про яке свідчать і європейські звіти, і українські реалії, є прямою загрозою якості правосуддя. Суддя, який розглядає десятки справ на день, фізично не може заглибитись у кожну з них з однаковою увагою, хоча повинен, та цього очікують сторони. А ще й додається періодичний медійний та емоційний тиск, який виснажує ще більше”.
- По-друге, затягнуті конкурси: кандидати чекають місяцями або навіть роками перевірок, а потім указу президента. Багато хто забирає документи, бо є кращі пропозиції в адвокатурі або бізнесі. Найяскравіший приклад – адвокатка Наталя Скриннікова. Вона 12 років йшла до мантії: тричі подавалася на конкурси, складала іспити, проходила співбесіди, чекала перевірок. Але через бюрократичні перепони та постійні реформи все раз за разом відкладалося. У 2024-му нарешті отримала призначення до одного з районних судів. І протрималася рівно рік. У грудні 2025 року вона подала у відставку, напевно, не витримали нерви.
- По-третє, суспільний тиск і негатив: “усі судді корупціонери”, або “судять як заманеться”. Голова Ради суддів Богдан Мончак: “Судді – такі ж самі люди, вони можуть помилитися, вони є частиною суспільства і можуть по-різному реагувати на події в країні. Але чомусь саме до них вимоги дуже високі”. Ставлення суспільства до сучасної судової системи в Україні негативне, про що свідчить статистика від КМІС: лише 12% українців довіряють судам, не довіряють – 63%. Як зазначає голова ВСУ Кравченко: “Мотиви багатьох суддів, які зараз йдуть у відставку, хоча б ще могли працювати далі, часто обумовлені втомою, в тому числі і втомою від тривалої і часто невиправданої критики. А через негативне ставлення до роботи судді, професії судді в цілому, виникають проблеми у функціонуванні судової влади”.
- По-четверте, фінансування: бюджет 2025 покриває лише 61% потреб, дефіцит – 15,8 млрд грн. Нещодавно Вища рада правосуддя України звернулася до Кабінету Міністрів з вимогою скоригувати проєкт Державного бюджету на 2026 рік, аби забезпечити належне фінансування судової системи відповідно до Конституції та міжнародних стандартів.
Основні проблеми:
1) інфляція зростає, а винагорода суддів – несуттєво,
2) відтік кадрів апарату судів через низькі зарплати, також бракує коштів на оплату праці, що може призвести до затримок;
3) труднощі з модернізацією IT-інфраструктури (загроза зупинки цифровізації), ремонтом пошкоджених приміщень (166 об’єктів зруйновано війною), охороною та комунальними видаткам, що загрожують незалежності судової влади, доступу до правосуддя та виконанню реформ для євроінтеграції (зокрема Ukraine Facility).
ВРП наголошує, що без збільшення видатків на рівні її розрахунків (понад 15 млрд грн дефіциту) неможливе зміцнення верховенства права в умовах війни.
Помічники суддів: трамплін, який дедалі частіше ламається
Кажуть: “Поганий той солдат, який не мріє стати генералом”. Так і з помічниками суддів, багато хто з них планують стати суддями. Принаймні так було раніше. Тепер же ті, хто роками готувався до мантії і стояв найближче до неї, дедалі частіше роблять крок назад. Бо бачать зсередини, що за відносно високою зарплатою судді стоїть не лише престиж, але й щоденна нервова напруга та рутина, від якої немає куди сховатися.
Про це свідчить історія помічниці судді ВАКС. Вона уникає публічності у соцмережах, щоб не привертати зайвої уваги, але все ж таки у 2023 році розповіла про свою роботу.
За її словами, помічник судді – це аналітик, який готує всю основу для рішень, окрім самого засідання: ознайомлення з матеріалами справ, пошук прецедентів, аналіз законодавства, аргументів сторін і доказів. “Я весь день читаю або пишу. А ввечері з суддею обговорюємо все, що пов’язано зі справою, має значення для рішення. Обговорюємо, на що потрібно звернути увагу, що додатково дослідити”.
Про зарплату вона каже відверто: “Найактуальнішою проблемою помічників суддів в Україні, як власне і усіх працівників апарату суду, є неналежний рівень оплати праці. І ця проблема існує постійно”. Навантаження величезне, а грошей не вистачає – це жене людей геть.
Хто йде на цю посаду? За її спостереженнями, амбітні юристи з мрією про суддівство: починають секретарями, ростуть до помічників, а потім йдуть на вищі ролі чи конкурси. Але тепер у ВАКС багато хто думає про бізнес, де можна реалізувати себе та отримувати нормальні доходи, або держслужбу, де більше стабільності. Сама вона два роки тому точно планувала бути суддею, а зараз вагається.
Криза, на її думку, глибока: низька зарплата, тиск від влади й суспільства, вічні реформи, нестабільність. Особливо боляче через “Реєстр посіпак” – це проєкт громадських організацій, зокрема “Автомайдану” (перейменували потім на Реєстр помічників суддів). Вона обурена: “Якщо б цей реєстр називався так, як він називається зараз, то мені було б все одно. А так це було обурення. Вважаю, що навіть з новою назвою мета проєкту не відповідає його змісту. І нібито організація переймається питаннями проведення судової реформи. Але, як на мене, судова реформа має здійснюватися задля зміцнення довіри суспільства до судової влади, а в цьому випадку це дії, направлені на те, щоб її втопити”.
На її думку, через рутину професії вона більше не хоче бути суддею: “Якщо б ти спитав ще два роки тому, я б однозначно відповіла ствердно. Тепер мені складно відповісти через надмірний пресинг з боку влади, суспільства, постійні судові реформи”.
Розвиток судової влади: що справді потрібно
Відбуваються дискусії, як подолати кризу, але загалом багато суддів та експертів вказують на одній й ті самі шляхи, зокрема голова ВСУ Станіслав Кравченко пояснював у колонці “УП”. Коротке узагальнення:
- Спростити процедуру призначення. У судах першої інстанції бракує половини суддів, в апеляційних – дві третини. Щороку суди розглядають 5 млн 300 тис. справ (надходить і завершується близько 4 млн). Через брак кадрів справи тягнуться довго, судді виснажені. Конкурси на посади йдуть, але повільно: зайві тести не гарантують доброго суддю, а витрачають час і гроші. Треба спростити процедури, щоб набирати професійних і чесних фахівців.
- Оновлення мережі судів. У 2020 році через адміністративну реформу зменшили райони для суддів з 490 до 136, але суди досі працюють за “старим” поділом. Це призводить до нерівного навантаження: малі суди з 1-2 суддями перевантажені, великі – ні. Після реформи інші органи (як поліція) перемістилися, що погіршило дисбаланс. Треба швидко адаптувати суди до нового устрою – це підвищить ефективність.
- Краще фінансування. Працівники апаратів судів отримують менше половини, ніж у приватних фірмах, – тому важко знайти і утримати фахівців. Низькі зарплати знижують якість роботи, підвищують корупцію і ускладнюють доступ до суду. Треба терміново підвищити оплату.
- Цифровізація та нейромережі. Технології дозволяють обмінювати документи електронно через “Електронний суд” – між судами і учасниками процесів, проте система й досі працює нестабільно і до неї мало хто звертається. Але це б прискорило справи. Суди зараз витрачають багато на відправки, а диджиталізацію планували ще з 2017-го. Не використовуємо потенціал, включно з штучним інтелектом (нейромережі) – шкода для всіх.
В українській судовій системі на кінець 2025 року майже 3700 вакансій і лише 54% заповнених посад, бо професія судді стала токсичною: шалене навантаження (4-10+ справ на день), багаторічні конкурси з непередбачуваним результатом, постійний суспільний осуд та низька довіра українців до інституту, недофінансування апарату та відчуття повної незахищеності роблять мантію менш привабливою. Поки не спростити добір, не підвищити зарплати помічникам, кадровий голод лише поглиблюватиметься, загрожуючи повним колапсом правосуддя.
