Звичні нам Сполучені Штати Америки “поламалися”. Точніше, поламав їх новообраний президент Дональд Трамп, перші півтора місяця каденції якого – суцільний потік скандальних заяв, не надто дружніх до сусідів та колишніх союзників дій Дональда Трампа, а для України – постійних інформаційних нападів, обвинувачень та вимог з елементами путінського “примушування до миру”. Власне, якщо для Києва дії нової американської адміністрації стали “холодним душем”, то для Москви, схоже, підготовлена “тепла ванна”, де холодним може бути хіба шампанське.
Лише за минулий тиждень були пафосні очікування укладання нав’язаної Україні угоди про її надра, гучний скандал в Овальному кабінеті із вигнанням Володимира Зеленського, пошук точок дотику за посередництва переляканої Європи (яка, втім, лишилася на боці Києва), дипломатичні перепрошення і, судячи з виступу в Конгресі, формальна зміна “барином” гніву на милість – із реальною зупинкою військових постачань та допомоги розвідданими. І навряд чи ця пауза буде довгою.
“Політарена” разом із директором Інституту світової політики Євгеном Магдою намагається зрозуміти, куди несуть американсько-українські гойдалки, та чи є надія вийти з цього атракціону як не цілими, то хоча б мінімально ушкодженими.
Після виступу Дональда Трампа в Конгресі, напевне, можна спробувати підбити проміжні підсумки і окреслити, що ж взагалі робить Трамп, і як США під його керівництвом поводитимуться далі. Чимало експертів зараз говорять про те, що ми спостерігаємо розворот Америки і від України, і від Європи. На вашу думку, це дійсно так, чи, все ж таки, це більше інформаційний шум і “маневри”?
– Трамп змінює всю логіку міжнародної політики Сполучених Штатів за період щонайменше після завершення Холодної війни. Коли демократи у Штатах кажуть, що вони 250 років були моральним авторитетом, вони просто забувають про доктрину Монро, про [президента] Вудро Вільсона, про те, як Америка вступала у Другу світову війну… Але від того це все не менш болісно, тому що США з союзника України – я б сказав, найголовнішого, стратегічного – перетворюються на посередника, який хоче мати власний інтерес, власну вигоду.
Це процес очевидний і неприємний. І тому, думаю, нам треба не очікувати, що Трампа змістять з посади, а змінювати свої підходи. Ми маємо розуміти, що це триватиме довго, і в цій реальності нам буде непросто.
Якщо говорити про ситуацію навколо України, конфлікт із Зеленським – зараз можна говорити про номінальне перемир’я чи варто очікувати подальшого загострення, оскільки Трамп вже сказав, що угода буде “більшою”? І для чого це йому? Намагається виконати обіцянку “мир за 24 години” перед виборцями чи просто, умовно кажучи, відчув смак наживи?
– Думаю, що Трамп хоче втілити свої традиційні погляди, які є в нього протягом довгого часу, – щоб Америка “квітла”, а всі інші за це заплатити. І він, і його команда сприймають Україну як слабу ланку. З низки причин. В тому числі через те, що Трамп перебуває у форматі рефлективного керування з боку Кремля, в цьому я фактично впевнений. Проросійські тези там активно використовуються, це дуже помітно.
Як на мене, Трамп хоче досягти [для себе] ситуації win-win. Або Сполучені Штати будуть діяти в його парадигмі, або, якщо інші партнери підуть на поступки, буде дещо інша ситуація. Скажімо, якщо європейські країни збільшать асигнування на оборону, то де вони купуватимуть зброю? У США. Більше, за великим рахунком, немає де.
На боці Трампа досить жорстка ієрархія його команди, на його боці те, що у нього президентська республіка з підтримкою республіканців. Тож потрібні рішення будуть ухвалюватися. Він зараз тисне на всіх і буде послідовно, у свій спосіб, діяти так, щоб забезпечувати цей тиск надалі.
Привертає увагу така закономірність: якщо взяти вимоги сісти за стіл перемовин, там схема “спочатку мир – потім гарантії”. У мінеральній угоді теж “спочатку угода – потім гарантії”. Виникає питання: а якісь гарантії взагалі розглядаються чи це просто така обіцянка “варення на завтра”?
– Я думаю, що у команди Трампа немає ніякого плану завершення російсько-української війни. І вони хочуть гучним криком показати, що цей план у них є. Але йому, за великим рахунком, немає звідки взятися, бо вони над цим не працювали. Подивіться на усі інші випадки: Гренландія, Канада, Мексика – всі вони теж демонструють готовність до діалогу, але їх все одно щосили луплять. І в цьому немає нічого дивного: Трампу потрібна перемога тут і зараз.
Складається враження, що Трампу необхідна така знайома нам “маленька переможна війна”. І він намагається її розв’язати одразу на кількох напрямках, щоб аби десь, аби щось вийшло…
– Так, йому ж у перші 100 днів треба показати якийсь успіх. Вже восени почнеться кампанія по місцевим виборам і тоді буде зрозуміло як реагувати на те, що відбувається. Насправді це серйозна проблема, тому що розвиток подій свідчить, що Трамп руйнує наявну систему, в нього очевидні риси нарциса, і він належить до тієї категорії людей, які не соромляться цього, а пишаються.
Дехто каже, що Європа прокидається. А чи є реальні ознаки, що це не слова, а дійсно зміни у мисленні й далі будуть дії? І чи готове до такого європейське населення, яке досі перебувало у розслабленому стані?
– Станом на зараз Європа не прокидається, а говорить уві сні. Називаймо речі своїми іменами: щоб змінити ситуацію, потрібні не лише обіцянки про додаткові десятки мільйонів на оборону. Ще невідомо, де їх взяти. Але головне питання – як це все швидко створити.
Після розпаду Радянського Союзу європейські країни не думали про свою оборону. Не було такої потреби. І якщо хтось вважає, що високотехнологічне озброєння можна виробляти на підприємстві, яке вчора випускало, наприклад, дитяче харчування, то це не так. Тож політики ЄС, Британії роблять заяви, які дозволяють їм спокійно спати. Але говорити, що їхній сон минає, я б не став.
Європа, Канада, та ж Мексика – умовно, західний світ – будуть адаптовуватися до нових США чи, все ж таки, спробують протистояти? І скільки часу може знадобитися, щоб почати узгоджено, ефективно діяти і, зокрема, підтримувати Україну?
– Це дуже складно. Сама процедура Європейської демократії передбачає довгі обговорення, дискусії. Я цього всього не бачу. Зустріч у Лондоні насправді ні про що. І для того, щоб європейські політики почали змінювати ситуацію, вони повинні розуміти, що для європейців це непопулярні ідеї. Вони не готові до війни – ніхто не готовий до війни, до неї неможливо підготуватися просто так. Тому давайте дивитись на ситуацію реалістично і усвідомлювати, що легких рішень там не буде.
Нам самим бракує розмови з Європою простими, але зрозумілими їй тезами. Щоб ми говорили, що ведемо війну за незалежність – цю тезу в Україні взагалі ніхто не просуває. Щоб говорили, що захищаємо європейські цінності, вони у нас спільні. Щоб говорили, що Україна є воїном в боротьбі добра і зла, щоб лягати у загальноєвропейський контекст. Цього всього не робиться, а розраховувати “виїхати” просто на гучних заявах досить наївно.
Можна сказати, що світ виявився заскоченим зненацька, хоча ознаки такого розвитку подій були ще рік-півтора тому? І Україна, яка дуже пишалася тим, що стала суб’єктною на міжнародній арені, зараз цю суб’єктність де-факто втрачає, а на зміни у нас немає ні часу, ні розуміння, ні ресурсів?
– Щоб були ресурси, треба займатися внутрішньою консолідацією. Саме внутрішньою і саме консолідацією, а не гучно кричати на зовнішній арені, що король голий. Усвідомлення цього – це теж процес, який нам доведеться пройти. Влада вперто не хоче відмовлятися від схеми управління державою за допомогою 5-6 менеджерів, яка з жодного боку не є конституційною. Але або життя примусить, або наслідки будуть дуже неприємними.
Останніми днями можна часто зустріти твердження, що США загрожує технофашизм. Чи можемо ми вже говорити про те, що Америка стає авторитарною, і там реально може виникнути щось подібне?
– Я не вдавався настільки глибоко в ідеологічні засади команди Трампа. Чув тезу про технофашизм, чув тезу про те, що, Америка має процвітати, а світ за це платити. Як на мене, все це нагадує карикатури радянських “Кукриніксів”, Трамп діє в такому карикатурному форматі. І це дуже серйозні виклики, для всього світу. Тому що США – найпотужніша держава з найбільшим у світі військовим бюджетом. Більшим, ніж у 10 країн, які йдуть за ними у списку. То про що ми говоримо, про які заміни? Це просто неможливо.
