З 1 вересня в Україні запрацює закон “Про лобіювання”, який ухвалили ще в лютому 2024 року. Запустити закон одразу не вийшло, оскільки потрібен час, щоб створити електронний Реєстр прозорості, де зберігатимуться дані про лобістів, їхніх клієнтів і гроші, а також пояснити бізнесу і людям, як це все працює. Реєстр має бути готовим у серпні.
Чим ближче до дати, коли закон “Про лобіювання” вступить в дію, тим більше дискусій і критики щодо нього. Європейська Бізнес Асоціація (EBA) активно долучилася до адаптації законодавства про лобіювання в Україні.
13 червня 2025 року представники бізнесу разом із Верховною Радою та НАЗК організували круглий стіл “Новий закон про лобіювання: можливості для бізнесу чи нові ризики”. За два дні до цього UNIC (ще одна організація, яка представляє український бізнес) провела захід на цю ж тему за участі народних депутатів. А 16 червня в НАЗК обговорили проблеми становлення інституту лобіювання та законодавчі зміни, а також відтермінування санкцій на рік.
У цей же час посилилась критика закону, зокрема з боку EBA. Як заявила її представниця Вікторія Куликова, нинішня його редакція потребує вдосконалення, адже основна мета реформи – зробити процес лобіювання прозорим і зрозумілим, а не перетворити його на чергову бюрократичну перепону.
Чому навколо Закону “Про лобіювання” така жвава дискусія? Річ у тім, що лобіювання в Україні має потенціал стати альтернативою корупції та ефективним інструментом впливу громадянського суспільства на владу.
“Політарена” проаналізувала законодавчі зміни в цій сфері, а також виклики їх впровадження в українських реаліях.
Що таке лобіювання?
У країнах Заходу є вислів: “У нас немає корупції, у нас є лобіювання”. Насправді корупція як невід’ємна частина будь-якого суспільства, хоч в невеликих масштабах, але існує всюди. Проте вислів вказує на цікавий аспект: крім підкупу існують легальні механізми, через які бізнес може впливати на ухвалення рішення посадовців.
Лобіювання – це коли хтось намагається переконати владу прийняти чи змінити закони або дії, щоб вони були вигідні певному бізнесу, організації чи людині. Простими словами, це спроба вплинути на рішення уряду чи парламенту, наприклад, щоб знизили податки для IT-компаній чи спростили експорт для фермерів.
Лобіст – це особа, яка веде ці переговори. Вона спілкується з посадовцями, надає їм інформацію, аргументи та статистику, щоб переконати їх у правильності своєї позиції.
У широкому сенсі лобіювання може співпадати з корупцією, але законодавець розрізняє ці поняття. Головна відмінність між лобіюванням і корупцією полягає в законності та прозорості.
Корупція припускає підкуп державних службовців, хабарі та інші кримінальні методи. До легальних же методів впливу на владу (власне, так і розуміється лобіювання в юридичному сенсі), можна віднести участь в консультативних радах та робочих групах; надання аналітичних матеріалів політикам чи урядовцям (досліджень, статистики); залучення провідних експертів, вчених, колишніх державних діячів для надання незалежних оцінок, які підтримують позицію лобістів; медіа-кампанії: розміщення статей, інтерв’ю, прес-релізів у ЗМІ, спрямованих на формування позитивного іміджу або підтримку певної політики.
У багатьох країнах, особливо в США, бізнесу дозволено робити фінансові внески у виборчі кампанії політиків через спеціальні комітети (PACs).
В Україні високий рівень корупції і майже не розвинений інститут лобіювання, але влада під тиском ЄС і шляхом реформ и пропагування намагається сприяти його становленню. Це частина шляху до Євросоюзу – Європа вимагає чітких правил для лобіювання, щоб уникнути корупції.
“Прозоре лобіювання має стати легітимним інструментом участі бізнесу та суспільства у формуванні державної політики, з чіткими правилами, відкритим Реєстром та зрозумілими механізмами звітності. НАЗК і надалі підтримуватиме ініціативи, спрямовані на розвиток відкритого діалогу між державою, бізнесом і громадянським суспільством, формування чесного і конкурентного середовища”, – зазначила Анастасія Єзерська, керівниця Відділу з роботи із зацікавленими сторонами та забезпечення прийняття антикорупційних актів НАЗК.
Що пропонує Закон “Про лобіювання”?
Цей документ є спробою встановити чіткі правила для тих, хто хоче впливати на владу. Уявіть, що ви представляєте інтереси великої компанії, яка хоче спростити експорт зерна. Раніше ви могли просто «домовитися» з потрібним депутатом. Тепер вам доведеться офіційно зареєструватися в Реєстрі прозорості, який веде НАЗК. У цьому реєстрі будуть дані про вас, вашу компанію, клієнтів, чиї інтереси ви просуваєте, і навіть про те, скільки грошей ви витратили. Реєстр відкритий для всіх – будь-хто зможе перевірити, хто стоїть за певним законом.
Кожен, хто хоче бути лобістом, мусить подати заяву до НАЗК. Раз на пів року – до 31 січня і 31 липня – лобіст зобов’язується звітувати, з ким із посадовців зустрічався, скільки витратив на діяльність, хто платив. Закон забороняє приховувати інформацію, а також працювати людям із судимостями, корупціонерам чи тим, хто пов’язаний з РФ.
Лобісти мають дотримуватися етичних правил, затверджених Кабміном. Наприклад, не можна обіцяти посадовцям хабарі чи вводити їх в оману.
Закон «Про лобіювання» встановлює ключові поняття, визначає суб’єкт, об’єкт і предмет лобіювання, а також регулює питання договору про надання послуг у цій сфері. Проте Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Дмитро Лубінець зауважує, що в документі пропонується звужене розуміння предмету лобіювання. Він стверджує, що це поняття потрібно розширити до сфери інших публічних рішень, наприклад, отримання грантів, укладання контрактів органами виконавчої влади.
Відбуваються дискусії навколо змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо відповідальності у сфері лобіювання, зокрема за незаконне його здійснення (без статусу суб’єкта), неподання або несвоєчасне подання звітів тощо. Так, за незаконне здійснення лобіювання (без реєстрації) передбачено штраф від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (850–1700 грн). Водночас залишається незрозумілим, який механізм буде застосовано для виявлення незареєстрованних лобістів.
Регулювання сфери лобіювання в західних країнах
У своїй законотворчій діяльності Україна орієнтувалася на досвід США і ЄС.
У Штатах лобіювання визнане конституційним правом та регулюється Законом про розкриття інформації про лобістську діяльність (Lobbying Disclosure Act, LDA) 1995 року (з поправками 2007 року). LDA вимагає від лобістів та їхніх роботодавців реєструватися в Конгресі, якщо вони перевищують певні порогові значення щодо доходу від лобіювання або витрат. Вони також зобов’язані подавати щоквартальні звіти.
Прикладом лобіювання в США може слугувати Національна стрілецька асоціація (NRA), яка активно впливає на законодавство щодо контролю над зброєю. Також технологічні гіганти, зокрема Google, Apple, Meta, лобіюють питання, пов’язані з регулюванням цифрових платформ.
В ЄС регулювання лобіювання є більш фрагментованим, оскільки охоплює як рівень Європейського Союзу, так і національні законодавства країн-членів. На рівні ЄС діє Реєстр прозорості (Transparency Register).
Прикладами лобі в ЄС є Європейський круглий стіл промисловців (ERT) і різні екологічні організації, які виступають, зокрема, за зелену енергетику. Є навіть сайт lobbyfacts.eu – база даних про лобістів.
Основним елементом, запозиченим Україною з досвіду західних країн, є створення Реєстру прозорості. Однак у наших реаліях нововведення, передбачені законом “Про лобіювання”, можуть зіткнутися з низкою проблем.
Представники бізнесу: критика і пропозиції щодо лобіювання
Вікторія Куликова, керівниця Департаменту комітетів Європейської Бізнес Асоціації, заявила, що Закон України “Про лобіювання” потребує доопрацювання. На її думку, він ухвалювався доволі поспішно як частина євроінтеграційного пакету. Водночас навіть в країнах ЄС відсутній єдиний підхід до регулювання цієї сфери: десь вистачає простої реєстрації, десь взагалі відсутнє спеціальне законодавство. В Україні ж обрали досить жорсткий підхід – детальна звітність, при цьому майже відсутні переваги для зареєстрованих лобістів.
13 червня 2025 року відбулося обговорення Закону “Про лобіювання” з народними депутатами, співробітниками НАЗК і представниками бізнесу. Останніми були запропоновані наступні зміни:
- У законі потрібно простіше й точніше пояснити ключові слова, наприклад, “лобіювання”, “комерційний інтерес” чи “предмет лобіювання”. Це допоможе уникнути плутанини й чітко визначити, що регулює закон. Також потрібно виключити розмиті поняття, наприклад, “спроби впливу”.
- Звітність для лобістів має бути зрозумілою і не надто складною: не треба, як закріплено в законі зараз, звітувати про кожний “чих”.
- Щоб закон працював, потрібно заохочувати лобістів реєструватися, надаючи їм додаткові права. Наприклад, запровадити “лобістський запит” (за прикладом адвокатського) або спростити доступ до приміщень держорганів.
Також представники бізнесу просили відтермінувати впровадження відповідальності за порушення законодавства у сфері лобіювання на один рік після вступу закону в дію.
Подивимося, чи прислухається влада до критики і пропозицій бізнесу, адже без надання широких переваг лобістам у них дійсно не буде мотивації реєструватися.
Лобіювання подолає корупцію?
Питання, яке хвилює: наскільки ефективно закон “Про лобіювання” допоможе боротися з корупцією?
Будьмо відверті: у тому вигляді, який він зараза має, закон виглядає сумнівним інструментом для цього. Традиційні методи, такі як банальний підкуп посадовців і народних обранців чи просування осіб на посади через тіньові схеми, залишаються дієвими.
Прогалини закону очевидні, а які ж плюси? Лобісти можуть офіційно брати участь в комітетських слуханнях, подавати аналітичні звіти, зустрічатися з посадовцями чи організовувати публічні заходи. Це дає законний вплив на законотворчість. Для бізнесу, який хоче системно впливати на політику (наприклад, IT-асоціації, що просувають пільги), офіційне лобіювання створює стабільний канал комунікації з владою. Але знову ж таки: якщо депутат уже “куплений”, він сам внесе потрібний законопроєкт чи проголосує, без бюрократії та звітів.
Складається враження, що Закон “Про лобіювання”, розроблений з орієнтиром на OECD, GRECO та ЄС, в нинішньому його вигляді необхідний лише для звіту перед цими організаціями: мовляв, дивіться, ми виконуємо ваші вимоги. Офіційне лобіювання є умовою для просування України до членства в ЄС, де прозорість – стандарт. Але закон не вирішує проблему неформального впливу в реаліях сучасної України з її високим рівнем корупції. Це все викликає сумніви: чи не залишиться він “мертвим” і декларативним?
Але в довгостроковій перспективі закон може виховувати нову культуру, де прозоре лобіювання стане нормою. Це залежить від інформаційних кампаній та прикладів успішного легального впливу.
