В історії з Іриною Фаріон і її нещодавніми діями і висловлюваннями поставлена поки що крапка: суспільство її засудило, СБУ порушило кримінальне провадження за чотирма статтями, з університету “Львівська політехніка” викладачку Фаріон звільнили.
Але чи стане менше прихильників “фаріонівських” методів українізації?
Адже образи російськомовних військових і оприлюднення особистих даних кримського студента це не єдині скандальні вчинки Фаріон. Усі інші, наприклад, історію, як її онук вдарив дитину-переселенця – російськомовного хлопчика Грішу у дитсадочку, гаряче підтримувала радикально налаштована аудиторія.
Про те, чи має сенс “бити Гріш”, аби вони полюбили українську, і чого не вистачає в українському суспільстві для мовного порозуміння, “Політарена” запитала у засновника ГО “Спільномова” Андрія Ковальова.
Запит на українську є, системи нема
“Спільномова” опікується вимірюванням і дослідженням мовленнєвого розвитку дітей у київських дитсадках і молодшій школі, а також питаннями переходу російськомовних на українську. І їхні дослідження свідчать, що 80% батьків дітей з домінантною російською мовою хотіли б, щоб їхня дитина краще говорила українською. При цьому 60% опитаних хотіли б ходити на розмовні клуби.
“В принципі, є такий настрій, але він є, коли ставиш питання. А от системи для цього не створено”, — каже засновник “Спільномови”.
Він переконаний, що захищати мовні права треба, і це можна робити наполегливо. Але виникає питання: де та тонка межа, коли відстоювання своїх прав переходить межі свободи іншої людини?
“Дуже важливо навчити дітей відстоювати свої права, робити це вербально, говорити “я не розумію російською, говоріть українською”. У нас цьому не сильно вчать. Чи можна прямо говорити, що бери і бий кулаком? Думаю, що ні”, — розмірковує Ковальов.
Він вважає, що “кулачок” з’являється там, де є вакуум загальноприйнятих правил, які всі поділяють. І якби заклад освіти чітко артикулював, що єдиною мовою спілкування у садочку є українська, якби батьки російськомовної дитини також були проінформовані і погоджувалися з цим, то тоді б конфліктної ситуації, скоріше за все, не відбувалося. Діти також засвоювали б такий принцип.
“Оскільки цього немає, то діти не навчені, і вони думають, що це нормально – звертатися до інших дітей російською. А у деяких дітей може служити тато в армії, можливо, хтось загинув, вони психологічно травмовані, і російська для них дійсно може бути тригером”, — пояснює Ковальов.
Який дискурс потрібен українському суспільству
Ковальов наголошує, що принцип єдиної – державної – мови у суспільному просторі працює в усіх країнах Європи. Як найсвіжіший приклад можна навести маніфест німецького видання Bild, в якому четвертим пунктом зазначається: “Той, хто хоче постійно жити у нас, має вивчити німецьку. Лише спілкуючись однією мовою ми розумітимемо одне одного”. Українське суспільство у мовних питаннях також починає консолідуватися. Але принцип необхідності української має постійно артикулюватися у публічному дискурсі, людям треба про це нагадувати.
Загалом же цей дискурс має охоплювати три складові. Перша – етнічне походження будь-якої людини не є предметом обговорень і може бути будь-яким, навіть російським. Друга – те, що називається мовно-культурною ідентичністю.
“Важливо розуміти, що у публічному просторі України має бути сформоване середовище саме української мови. Це не заперечує першого, але певним чином обмежує цю етнічну культуру у конкретній національній меншині і тих закладах, які вона створює. Люди будь-якого етнічного походження в Україні мають поважати той факт, що основною мовою будь-якої публічної комунікації людей, особливо незнайомих, має бути українською мовою”, — переконаний Ковальов.
Нарешті, третє – це політична ідентичність. Вона залежить від попереднього: якщо мовно-культурна ідентичність об’єднує, тоді і політична спільнота буде об’єднаною, консолідованою, здатною протистояти агресії і намаганням асиміляції України.
Мовне питання знову розворушили? Вочевидь скоро вибори
Мовне питання – “дійна корова” різних політсил під час виборчих перегонів вже понад 30 років. І хоча офіційно про вибори зараз, під час воєнного стану, начебто не йдеться, можна знайти чимало ознак того, що підготовка до них триває.
Хіба так одночасно співпало, що про “захист російськомовних” згадали Арестович та Бойко, а на поляризації теми зіграла Фаріон, вкотре принижуючи російськомовних? Якщо перші грають на проросійському полі, намагаючись підім’яти під себе дезорієнтований електорат ОПЗЖ, то Фаріон і правим силам теж потрібен шмат електорального пирога. Але проукраїнського, який треба максимально радикалізувати, а для цього треба неодноразово нагадати про себе. Після першого “заходу з випадом про російськомовних військових” Фаріон не пішла на зниження інформаційного градусу, а навпаки, взялася роздмухувати полум’я. Щоправда, казус зі студентом більше скидається не на планову, а на позаштатну ситуацію.
Здавалось би, Фаріон, як і партія “Свобода”, грає на проукраїнському полі. Проте гра ця оманлива: різка, популістична і часто ненависницька риторика мобілізовує не лише ядерний “свободівський” електорат, а й — через образу та спротив – проросійський. Це призводить до того, що навіть помірковані російськомовні, які б і не проти перейти на українську, переконуються, що їм тут не раді. Тобто заяви Фаріон йдуть і на користь умовним Арестовичу та Бойку, не відлякуючи, а навпаки, підштовхуючи до них виборця.
А от кому вони не йдуть на користь – так це державі. Тут слід згадати про ще один пропагандистський конструкт – “розділена Україна” і передусім по мові. Його активно використовують і Кремль, виправдовуючи загарбницькі дії, і його тутешні посіпаки.
Проукраїнські сили намагаються заперечувати, мовляв, Україна – єдина, а що мови різні – так це тимчасові складнощі. І тут на сцену виходить пані професорка, вся в синьо-жовтому, і парою рухів гострого, мов шашка червоного комісара, язика рубає по мовному шву, який тільки-но почав загоюватись. Причому б’є по найболючішому – по військових, які захищають і віддають життя, хай би якою мовою говорять. Фаріон своїми діями робить усе, щоб “захист української” виглядав справою неадекватів.
Те, що втрутилася СБУ, що висловилися студенти “Львівської політехніки”, що однозначне засудження висловив представник держави – омбудсмен Дмитро Лубінець, дає надію на зниження градуса радикалізму, який тільки шкодить і під час війни і у мирний час.
